В умовах війни, коли російський агресор має змогу вражати ракетами цілі по всій території країни, перед Україною постало непросте завдання - зберегти нашу, поки що нечисленну, бойову авіацію. Цивільні та військові летовища стали пріоритетними цілями для російських окупантів з перших днів повномасштабного нападу. Такий підхід не є несподіванкою, тож ще після анексії росією Криму та окупації частини Донбасу українські пілоти відпрацьовували зліт-посадку на звичайних автодорогах. Вже після великого російського вторгнення, в вересні, Повітряне командування "Центр" та Міністерство інфраструктури публікували фото, того як наші військові аси відточували навики можливості використання автомагістралі в якості злітно-посадкової смуги.
Із зрозумілих причин, ми не маємо ні наміру, ні змоги розбиратися в деталях використання автодоріг захисниками українського неба.
Проте, практика використання так званих аеродромних ділянок доріг не є чимось новим у світі. Мова про відрізки звичайних автомобільних доріг, які, в разі потреби, досить швидко можуть бути переобладнані на аеродроми для військової авіації.
За радянських часів, на стадії Холодної війни, на території України була певна кількість таких ділянок, хоча з часом більшість із них перестали утримувати в належному стані.
ЦТС публікує переклад тексту польського автора Романа Чеярека про історію аеродромних ділянок доріг у сусідній Польщі.
***
Іноді, їдучі однією з доріг на півночі Польщі, водії натрапляють на неприродньо широку й добре збережену ділянку з величезними паркувальними майданчиками. Це частина маршруту №142, що з’єднує нову розв’язку швидкісної автомагістралі S3 з колишньою Берлінською трасою в бік Хоцивеля. Колись тут було німецьке село Ґорнкруґ, але під час війни воно було практично зрівняне з землею. Після війни придумали польську назву Rzęśnica, але люди більше не хотіли тут жити, тому від старих будівель залишилися тільки сліди. Військові ж це місце сприймають зовсім по-іншому. Сьогодні це єдиний робочий DOL в Польщі, тобто польовий аеропорт, "прихований" на звичайній дорозі.
Абревіатура DOL розшифровується як "аеродромна ділянка дороги". Теоретично всі подібні місця в Польщі є суворо охоронюваною військовою таємницею. Проте насправді зберегти таємницю - досить непроста задача, адже спостерігач, який знає, на що звернути увагу, без особливих проблем розпізнає такі точки на дорожній карті країни. Серед любителів авіації навіть є шукачі таких місць. Вони фотографують, створюють спеціальні сайти, вимірюють довжину та ширину об’єкта й навіть перевіряють, з чого зроблене дорожнє покриття. Воно має бути міцним і стійким до високих швидкостей і тиску при посадці військових літаків. Проте для випадкової людини це справді "звичайний" шматок автомобільної дороги.
Ідея будівництва таких прихованих аеродромів на дорогах для автомобілів не нова. Перші спроби посадки на дороги й шосе здійснювалися ще під час Другої світової німцями. Але тоді це були фактично справжні дороги, а не спеціально розбудовані ділянки.
Ідея ж створення сучасних DOL виникла в Західній Європі під час Холодної війни. Генерали НАТО були впевнені, що однією з перших цілей для повітряних нальотів військ Варшавського договору будуть традиційні аеропорти. Їх легко знайти та вицілити. А якщо так, то вам навіть не потрібен традиційний авіаналіт, а достатньо одного точного потрапляння кількох ракет. Коли у звітах західних агентів, які діяли в країнах Східного блоку (включно з Польщею), було зазначено, що Москва навіть припускає використання тактичної ядерної зброї, НАТО вже було впевнене, що принаймні частина його аеропортів буде неминуче втрачена. Тому почали шукали ідею, як це виправити.
Комусь, хто знав ідеальну мережу німецьких автострад, спала на думку дуже проста ідея. Адже не можна бомбити всі дороги по всій країні! Тож їх необхідно перебудувати таким чином, щоб у разі війни їхні секції можна було використовувати як аеродроми. Це було не дуже складно. Більшості військових літаків для посадки потрібна була пряма і рівна ділянка дороги довжиною приблизно 2-3 км. Достатньо було як слід укріпити ґрунт, прибрати потенційні перешкоди (в основному віадуки й загородження), розширити узбіччя й підготувати спеціальні бетонні платформи в кінцях такої ділянки, щоб літакам було де розвернутися та припаркуватися. Пізніше хтось іще придумав ховати під землею паливні баки, втім, у цьому не було необхідності: баки завжди можна замінити мобільною цистерною.
Німці називали такі ділянки Straßenlandeabschnitt, дослівно "ділянка приземлення на дорозі". У 1960-х і 1970-х роках аеродроми, заховані на дорогах загального користування, виникали як гриби після дощу в Німеччині, Австрії, Бельгії, Нідерландах, Швеції, Фінляндії та Норвегії. Скандинави навіть доповнили свої DOL висіченими в скелях укриттями для літаків. Звісно, у країнах Варшавського договору не могли не помітити цю ідею натівців, тож вирішили не відставати!
У Польщі за часів комунізму було офіційно збудовано 22 такі ділянки. У Західнопоморському воєводстві - в шести місцях. Традиційно всі дані трималися в таємниці, а самі ділянки перебували під негласною військовою охороною.
Таємниця не могла довго зберігатися з дуже простої причини: час від часу пілотам доводилося відпрацьовувати посадку в такому незвичайному місці. Треба було перекрити дорогу, зняти шлагбауми, зрізати кущі та дерева (самосів) на узбіччі та на під’їздах. Гуркіт машин, що сідають і злітають, був настільки сильним, що його неможливо було приховати від жителів навколишніх сіл. Якщо ви не можете щось приховати, то... вам потрібно це оприлюднити і спробувати представити як актив! Згодом пропаганда Польської Народної Республіки почала пафосно розповідати про героїчні злети та посадки пілотів реактивних літаків на "вузькій і небезпечній" дорозі для автомобілів. Публікували фотографії та репортажі, звертаючи увагу лише на те, щоб ніде не було вказано назву ділянки, де це відбувалося. Ворог мав думати, що польські пілоти можуть сідати і злітати буквально всюди.
Правда ж була трохи іншою. Тоді як у 1960-х роках посадка винищувача МіГ-15 (вироблявся в Польщі за ліцензією) або його новішої версії МіГ-17 на належним чином підготовленій дорозі не була особливо складною, зробити те ж саме кілька років потому з винищувачем МіГ-21 було справжнім подвигом. Все - через величезну різницю в мінімальній швидкості окремих машин і так звану дистанцію злету, тобто відстань, необхідну для прискорення та безпечного відриву від землі, а також посадкову дистанцію. Для старіших винищувачів обидва значення були в районі 180-190 км/год і 370 та 670 метрів відповідно. Звичайно, такий швидкий зліт вимагав використання додаткових прискорювачів, а така коротка посадка - додаткового гальмуючого парашута. Але це працювало.
Що ж стосується набагато більш швидкісного МіГ-21, він уже не мав підйомної сили за швидкості нижче 270 км/год, а рекомендована безпечна мінімальна швидкість посадки становила 300 км/год. Розбіг значно перевищував 420-450 м, навіть якщо припустити, що парашут буде випущено вже на 320 км/год прямо над землею (що було дуже ризикованим трюком). А на зліт ішов майже кілометр! Польські пілоти-інструктори шукали способи ефективної підготовки нових пілотів. Відомі випадки приземлення з камерою, прикріпленою до передньої стійки шасі, щоб зафіксувати деталі, аби потім виправити помилки. Оскільки час запису на традиційну плівку (інших методів тоді не було) також був обмежений, у кабіну був протягнутий сталевий трос, потрібний для того, щоб спускати курок камери безпосередньо перед приземленням.
У 1990-х роках більшість польських DOL були просто забуті. Водночас в Західній Європі через послаблення геополітичної обстановки навіть німці не переймалися аеродромами на трасах. Тільки Скандинавія зберегла ці дороги й модернізувала укриття.
Польську крапку в цій історії поставило замовлення американських винищувачів F-16. Крім багатьох відмінних параметрів, вони мали один істотний недолік: повинні були мати ідеально чистий аеродром для злету й посадки. Повітрозабірник і потужний мотор діяли як пилосос, всмоктуючи все, що було на дорозі в радіусі кількох метрів. Причиною трагедії могла стати маленька гілка, пластикова пляшка, частина старої покришки, а також заєць чи лисиця, що пробігли дорогою.
З часом усі, а не лише ділянки доріг Західнопоморського аеропорту, були визнані непридатними для військової авіації. Військові вирішили офіційно залишити в Польщі лише DOL Goleniow-Kliniska. Саме тут у 1990-х роках проходили міжнародні показові навчання. Остання посадка пари МіГ-21 відбулася там 28 травня 2003 року.
Лише в останні роки про аеродромні ділянки доріг знову згадали. Тільки ворог уже не на заході, а на сході, тому на одній з трас створили нову "секретну" DOL. Після зняття бар’єрів (вони зроблені так, що їх було легко демонтувати) створюється злітно-посадкова смуга загальною шириною 36 м. Традиційно, як і в колишніх DOL-ах, з обох кінців облаштовують спеціальні перони.
Автор: Roman Czejarek
Джерело: podroze.onet.pl
