На межі трьох криз
Світова економічна криза, на появу якої вже кілька років чекають експерти. Події 2008–2009 року повторюються - однак з куди більшою швидкістю. Фондові ринки й індекси падають. Країни вимушені закривати торги на біржах (як це зробили США). Скорочуються соціальні витрати. От-от очікується в багатьох країнах зниження відсоткових ставок, що вплине на здешевлення грошей. Падають ціни на нафту (не останню роль тут зіграло протистояння Росії та Саудівської Аравії).
Це все відбувається на фоні загального песимізму серед інвесторів через зниження рівня попиту й продажів (пропоную прочитати дослідження на цю тему головного економіста Moody`s Analytics Марка Занді). І треба розуміти, що епідемія тут грає роль радше фінального акорду. Багато в чому ця економічна криза може стати в рази масштабнішою за попередню. І вона швидша. Якщо раніше спад відбувався за роки-місяці, то епідемічний контекст прискорює процеси до тижнів-днів.
Соціально-політична криза. ЇЇ причиною є швидке розповсюдження коронавірусу Covid-19. Буквально на днях ВООЗ заявила, що пандемія розповсюджується з експоненційною швидкістю. Ми лише на початку цієї історії.
Слова про новий посткоронавірусний світ не звучать вже так наївно. Країни ще довгий час будуть з обережністю ставитися до туризму, що вплине на темпи розвитку туристичної галузі. Ідея світу без кордонів також відтерміновується в майбутнє. Нове розуміння безпеки - нас чекає дещо схоже потрясіння, яке ми спостерігали після подій 11 вересня в Нью-Йорку. Постраждає значна частина культурної сфери, яка часто є дотаційною. Зростатиме світовий рівень безробіття. Це буде важкий удар для всіх - як для бізнесу, так і для громадської і державної сфери.
І третя - це наша внутрішня українська криза. Неготовність протистояти першим двом викликам і, водночас, навіть підсилення їх деякими кроками. Про що йде мова?
Політична дестабілізація - це непрояснена ситуація щодо домовленостей з бойовиками і питання щодо кредитів від МФО. Зрозуміло, що останнє, особливо в сучасних реаліях, це питання мінімальної стабільності в Україні.
Недовіра громадян до держави - начебто і очевидна теза, однак ми бачимо її справжні наслідки саме зараз. Це і Нові Санжари, і фейкові новини про літак з хворими на Covid-19 єгиптянами, і нехтування правилами карантинного режиму. Без довіри до державних інституцій надзвичайні умови завжди будуть тлумачитися як ворожі та небезпечні.
Орієнтація на виживання. В Україні зараз ніхто не замислюється про довгострокове планування і орієнтацію на реформи та розвиток. Так, ми стикаємося з кризовими подіями. Так, потрібно діяти рішуче. Однак перехід на ручне управління, урізання програм розвитку та навіть відкат деяких реформ назад - це, можливо, допоможе дещо легше пережити нові події, однак у перспективі загрожує майбутньому України.
Різати по живому
На днях українські медіа доволі сухо пройшлися по нових пропозиціях Уряду скоротити фінансування міністерств і агентств. Передбачається, що видатки державного бюджету на 2020-й рік можуть збільшитися на 86 млрд грн і Кабмін хоче створити Стабілізаційний фонд з капіталом у 124 млрд грн для подолання наслідків коронавірусу. Наведу в приклад лише кілька пропозицій.
Міністерство освіти і науки - скорочення із 131,6 млрд грн до 124,6 млрд грн. Постраждає першочергово програма "Спроможна школа для кращих результатів" та фонд розвитку закладів освіти.
Мінсоцполітики - а тут видатки збільшуються на 8 млрд грн. Також майже на 20 млрд грн збільшується дотація Пенсійному фонду. Скорочуються видатки на виплату пільг і субсидій.
Міністерство розвитку громад і територій - чи не найбільше скорочення. З 15,4 млрд грн до 2 млрд грн. Це відбуватиметься за рахунок видатків регіонального розвитку.
Міністерство культури, молоді та спорту - скорочення на 7 мільярдів. Це стосується підтримки кінематографу, грантів Українського культурного фонду, будівництва музеїв Голодомору і Революції Гідності, підтримки спортсменів і фінансування Суспільної телерадіокомпанії.
Менше грошей отримає і "Укравтодор" - передбачається скорочення видатків із 76,5 млрд грн до 57,7 млрд грн. Очевидно, що це відбуватиметься за рахунок зменшення об’ємів оновлення доріг.
І, власне, замикає пропозиції Міністерство фінансів - його збільшують більше, ніж в півтора рази з 187,6 млрд грн до 314 млрд грн. Так якраз і формується Стабілізаційний фонд у розмірі 124 млрд грн.
Який висновок з цього всього?
Держава переходить у фінансових питаннях на ручне управління. І це перший серйозний відкат змін назад. Україна багато років йшла до формування відносно незалежної системи фінансових механізмів. Це дозволяло країні хоч якось розвиватися в умовах повальної корупції і загальної бездіяльності. Повернення до фінансової вертикалі - це повернення також і корупційних ризиків. Адже подібні "Стабілізаційні фонди" стають часто місцем для задоволення приватних інтересів.
Компанії проти "соросят", критика допомоги західних країн і МФО дають свої результати - професіонали, які, фактично, створили в Україні незалежні фінансові інституції поступово виштовхуються зі сфери впливу. Західні країни наразі самі переживають кризові події, тому допомагати нам стануть менше - ще й зважаючи на сучасну риторику проросійських агентів впливу, яку підхоплює населення. А МФО чекають від нас реальних змін. І перехід в ручний режим - точно не стане плюсом і у так вже важких перемовинах.
Ми бачимо, що українська влада так і не може вийти за рамки формули "плануємо лише на рік". Адже коли спад закінчиться, за рахунок чого ми збираємося поновлювати темпи розвитку?
Вийти за межі формули "плануємо лише на рік"
Онлайн-мітинги, які організовують діячі культурних інституцій - це не про грантожерів чи "бенкет у чуму". Велика частина українського ринку праці зосереджена якраз у сфері креативних індустрій. І це має свої результати - численні нагороди українських медіа-агенцій, поява конкурентного українського кіно і книжкового ринку, нові сучасні музеї і підходи до роботи з історією. Скорочення фінансування може доволі сильно вдарити по цьому ринку - і те, що було зроблено за останні 6–7 років може бути втрачено за рік. Коли ми піклуємося про пенсіонерів, ми не маємо також забувати про молодь, яка, фактично, буде поставлена у ситуацію перенасиченого ринку праці. Попередження цих ризиків - також робота держави.
Інша історія - це дорожнє будівництво. Мені дуже подобається проєкт "Велике будівництво", бо він ламає схему "отримати все тут і зараз". Це інвестування в майбутнє. І це те, що залишиться з нами на довгий час. За різними оцінками, 1 гривня інвестована в дороги, приносить державі від 2 до 8 грн - за рахунок розвитку внутрішньої торгівлі, зв’язку між містами тощо. Зменшення фінансування "Укравтодор"у майже на 20 млрд грн - це популістична гра. Адже звідки брати потім гроші на соціальні виплати?
І останнє, що тісно пов’язано з попереднім пунктом у контексті внутрішніх комунікацій - це обмеження фінансування для регіональних проєктів. У такий спосіб відбувається зрив реформи децентралізації. Нагальна справа підтримки українців по всій країні відтерміновується на невизначений час - а ми втрачаємо додаткові точки економічного розвитку. Адже капітал централізується, економіка стає менш гнучкою, повертаються центри впливу (Київ, Львів, Дніпро, Харків, Одеса).
Ми маємо думати та планувати більше, ніж на один рік. Адже якщо в українців не сформується інвестиційне мислення - в певний момент економічна історія для нас закінчиться.
Читайте также Приостановка пассажирского ж/д сообщения: потери и возможности для УЗ
