Роман “працював” контрабандистом майже півроку. Сам він із Новояворівська. Кілька років після закінчення вузу працював у Львові на одному з підприємств, але зарплата – три тисячі гривень – його не тішила. Коли з’явилася можливість отримати посвідчення учасника Малого прикордоного руху (Новояворівськ входить у 30-кілометрову зону), вирішив звільнитися з заводу і возити через кордон контрабандні сигарети. “У мене всі друзі, однокласники цим займаються. Здається, увесь Новояворівськ тільки те й робить, що через кордон сигарети возить. Кому 18 років виповнилося, сідає за кермо і везе цигарки у Польщу. Не має значення, хлопці це чи дівчата. Я сказав, що може і моя сестра їздити, нехай їй приженуть машину. Хлопці пригнали, то Оксана кілька місяців їздила”, – каже Роман.
Один з його однокласників, Володя, разом із братом Миколою почали перевозити сигарети, як тільки отримали посвідчення учасника МПР, що дає можливість перетинати кордон без візи. Хлопці купили у знайомого поляка старенький “Фольксваген” за 400 євро, переобладнали його відповідним чином і розпочали свій нехитрий “бізнес”. Спочатку самі возили сигарети, а потім, коли зв’язки і на митниці, і по той бік кордону налагодили, на зароблені гроші купили ще кілька дешевих польських машин, найняли шоферів і відправляли через кордон цілі каравани вщерть запакованих контрабандними сигаретами автомобілів. Власне Роман й був одним з таких водіїв.
“Робота неважка і дуже прибуткова. За одну “ходку” мені платили дві, а бувало, і три тисячі гривень. У поляка хлопці купили “під мене” машину, моє прізвище вписали у техпаспорт, і я перевозив сигарети. Їздив два рази на тиждень. Мене нічого не обходило, я ні за що не відповідав. Запаковував машину цигарками і чекав на сигнал. Тобто, коли на митниці буде “своя” зміна. Найчастіше телефонували вночі. Зазвичай каравани автомобілів з контрабандними сигаретами переїжджають кордон з другої ночі до п’ятої ранку. Єдиний ризик – якщо сталася якась накладка на кордоні і митники (як правило, польські) знайшли цигарки, то можуть “вліпити” депортацію. Усі інші ризики – конфіскація сигарет і автомобіля – це проблема замовника. За півроку один раз поляки мене “злапали”. Але вдалося “відмазатися”. Кілька разів їздив вхолосту, тобто порожняком. Були такі тижні, що усі наші їхали чисті, без товару. За ці ходки нам не платили, але витрати хлопці мали: машини треба заправити, шоферам хоч на їжу дати кілька гривень. Мабуть, у ці тижні на кордоні були якісь перевірки…”.
Далі читайте на сайті першоджерела
