Письменник Юрій Андрухович, описуючи львів’ян, виділяє окрему їх категорію, називаючи її "мешканці 95-го потягу". Йдеться про уродженців Львова, що працюють у Києві, але залишаються тісно пов’язаними з малою батьківщиною, а відтак часто подорожують на маршруті між обома столицями – Галичини та України. За цією аналогією, значну частину рівнян, вінничан, уманчан, сумчан, тощо, можна назвати "мешканцями мерседесів", або ж якщо бути більш точним -"мешканцями мерседесів-спринтерів".
Здебільшого пригнані з Німеччини та Голландії старенькі вантажні фургони місцеві майстри переобладнують під пасажирські і авто отримують друге життя, їх власники – можливість заробляти, а пасажири - подорожувати.
За останні десять років популярність мікроавтобусів на рейсах до Києва з таких міст як Рівне, Умань, Суми, Вінниця тощо, набула безальтернативних форм. Здебільшого не виникає навіть запитань чим їхати до столиці – всі інші варіанти, як то потягом, чи великим автобусом, навіть не розглядаються. В умовах вільного ринку "Укрзалізниця" повністю програла конкуренцію мікроавтобусам в трьохсоткілометровій зоні навколо Києва.
Уявіть наскільки невигідно їхати потягом, якщо людей не стримують такі фактори подорожі "спринтерами" як: часті аварії зі смертями (чи не двічі-тричі на рік), відсутність комфорту (сидіння розставлені так, щоб довести їх кількість до максимально можливого), необхідність приходити за годину-пів до відправлення, щоб потрапити не на останній ряд сидінь, проблеми з розміщенням багажу, ну і неможливість уникнути обов’язкового перегляду фільму відзнятого для імбецилів.
Люди готові все це терпіти, БО, наприклад, з Рівного до Києва подорож спринтером займає 4,5 години, а потягом – 7 годин. Ось ці дві-три години і є причиною тієї тотальної перемоги мікроавтобусів над УЗ. Принаймні, якщо розглядати саме рівненський досвід.
Спринтери за добрий десяток років сформували величезний ринок з місячним пасажиропотоком в декілька сотень тисяч чоловік. У профільному міністерстві вже багато разів хотіли змінити правила гри на ньому, але чомусь кожного разу відступали. Як буде цього разу не відомо, але принаймні нові плани у випадку їх реалізації точно покінчать з деякими знайомими багатьом рівнянам, полтавчанам, лучанам майже з дитинства брендами.
При цьому відчуття у мене двоякі. З однієї сторони, дійсно, перероблені вантажні спринтера не повинні перевозити пасажирів, якщо це не Африка, а Європа. Дійсно, кожного разу, коли я сідаю до "маршрутки" я розумію, що роблю це виключно на власний страх і ризик. Але з другої сторони – саме "Шалена черепаха", "Автоперстиж", "Спринтер-люкс" тощо – це і є яскраві представники того малого та середнього бізнесу з провінції про який ми говоримо як про майбутню і таку необхідну основу економіки. І адміністративне рішення про 150 км зону, що з 100% ймовірністю перекреслять цей бізнес, є нічим іншим як зачисткою вигідного поля від конкурентів на догоду кільком, але крупним гравцям.
Безумовно, правила потрібно змінювати, робити їх більш суворими, дбати про безпеку, але при цьому думати про дрібний бізнес, а не нищити його, щоб завести одного-двох крупних гравців. В нових умовах пасажиру буде важче обирати між фірмами і машинами, а доведеться їхати на тому, що подадуть і найголовніше – коли подадуть.
Портал ЦТС підготував на цю тему цікавий матеріал. Якщо ви часто подорожуєте "спринетрами", то читати обовязково :)
