На травневі свята українці, як правило, саджають картоплю або смажать шашлики. Цього року ми разом із нареченою вирішили відійти від цього тренду, і змотались на 8 днів до Кирґизстану – країни, про яку українці так мало знають. Так, ми чули, що там теж була своя революція, звідти втекли два президенти, там була американська військова база. На цьому, мабуть, пізнання про цю гірську країну для більшості закінчуються. Що ж ми дізнались про транспорт Кирґизстану, проїхавши країною понад 1200 км?
Як доїхати?
Якщо раніше до Кирґизстану з України можна було доїхати навіть на поїзді, то зараз сполучення дуже ускладнилось. Можна забути не лише про прямий поїзд, а й про літак. Авіасполучення між Україною та Кирґизстаном немає, тому довелось обирати маршрут з пересадками. Є два основних маршрути: перший – літаком до Бішкека з пересадкою в Стамбулі, другий – літаком до Алмати, а потім на маршрутці до Бішкека. Найдешевший за ціною виходить варіант через Стамбул, якщо завчасно придбати квитки в лоукостера Pegasus Airlines, але тоді доведеться летіти з Харкова, Львова чи Запоріжжя, що для киян створює додаткову незручність або нагоду відвідати ці міста. У Turkish Airlines вартість квитка буде дорожчою, але стиковки зручніше, не більше двох годин, і летіти можна напряму з Києва. До Алмати квиток у МАУ не набагато дорожче, ніж у Pegasus Airlines Харків – Стамбул – Бішкек. Але треба зважати, що маршрутка з Алмати до Бішкека йде 4-5 години. До того ж, проходження кордону може затягнутись. Після довгих роздумів ми все ж вирішили полетіти з Харкова через Стамбул.
Аеропорт Бішкек
Аеропорт Манас у Бішкеку після галасливого Стамбулу видався сонним, особливо о 4-й ранку. По невеликій кількості літаків, які стояли на злітній смузі, і розкладу було видно, що рейсів тут не так багато. Вранці йде переважно турецька хвиля – прилітають і відлітають літаки зі Стамбулу. Внутрішніх рейсів зовсім мало. Зі стамбульськими рейсами стикується основний внутрішній напрямок – це Бішкек – Ош, який поєднує найбільші міста країни. Крім Ошу, внутрішні рейси виконуються також до Баткену, невеликого віддаленого обласного центру на заході країни.
Термінал аеропорту Манас чистенький і охайний. Мені він нагадав старий аеровокзал в Одесі, дуже-дуже схожий. Але найбільше в аеропорту вразили прикордонники. Їхня форма викликала почуття, що ти перемістився назад у минуле. Таке враження, що форма не змінилась з кінця 1980-х років. Другим здивуванням було фотографування пасажирів при здійсненні паспортного контролю. Коли даєш паспорт прикордоннику, він його продивляється, якщо ти стоїш спокійно, він тихенько фотографує, якщо ні, то просить подивитись у камеру.
Як пересуватись по країні?
У зв'язку зі складним рельєфом Кирґизстан не має єдиної залізничної мережі. Є одна гілка, яка з'єднує Чуйську долину і озеро Іссик-Куль. Це залізниця Чалдовар – Бішкек – Баликчі. Фактично це основна магістраль країни, яка є воротами у світ. Ця гілка поєднує Кирґизстан з Казахстаном й іншими країнами. Зараз по ній курсують лише два міжнародних поїзда: Бішкек – Москва, Бішкек – Новокузнецьк. Влітку курсує сезонний поїзд Ташкент – Бішкек – Баликчі. Крім того, на ділянці Бішкек – Кара-Балта курсує приміський дизель-поїзд, який складається з тепловоза і двох вагонів. Вантажопотік по цій магістралі є незначним, оскільки зараз багато промислових підприємств Бішкека і Баликчі не працюють. Крім цієї залізниці, на півдні є ще кілька невеликих ділянок в районі Оша і Джалал-Абада. Але вони майже не використовуються.
Тому основним засобом для пересування в Кирґизстані є автомобільний транспорт. Між містами курсують переважно невеликі маршрутки Mercedes Sprinter, переобладнані з вантажних. Дуже часто вони їздять забиті вщент. Також водії цих маршруток не дуже дотримуються правил дорожнього руху: полюблять підрізати, влаштовують перегони, обганяють по зустрічній смузі, коли по ній рухається транспорт. Про вмикання поворотів при здійсненні обгону я взагалі мовчу. Після таких маневрів розумієш суть правила "дай дурню дорогу".
В радянські часи на озері Іссик-Куль існували свої маршрути з перевезення вантажів з Пристань-Пржевальска, на сході озера, до Баликчі, на заході. Пристані в обох містах збереглись, але видно, що вони майже не використовуються.
Дороги
Друге враження від країни – це дороги. Їх умовно можна розділити на три категорії. Перша – це дорога аеропорт Манас – Бішкек – Баликчі, яка з'єднує аеропорт і столицю з озером Іссик-Куль. Це чотирисмугова траса з рівнесеньким покриттям, збудована китайцями. По такій дорозі їхати дуже приємно.
Друга категорія – це всі інші дороги, стан яких досить відносний, десь краще, десь гірше. Загалом, як в Україні. І третя категорія доріг – це гірські. Тут як повезе, якась дорога може бути в гарному стані, а на якусь тільки танком можна заїхати. Скажімо, ми хотіли заїхати в гірську ущелину Алтин-Арашан, неподалік Каракола, після перших ста метрів довелось полишити цю ідею. Місцеві потім сказали, що зараз туди лише на конях або пішки, оскільки нещодавно зійшла лавина.
Але й інший приклад гірських доріг. В ущелині Барскоон (Барскаун) гірську дорогу рівняють грейдери, а потім поливають водичкою, а по всьому шляху стоять дорожні знаки. Така картина спочатку дивує. Але найбільше дивування настає, коли без проблем піднімаєшся на Toyota Camry на перевал висотою 3819 метрів. Як виявляється, секрет такої якості криється в тому, що ця дорога веде на золоту копальню. Родовище викупила канадська фірма, яка всіляко підтримує гарний стан цієї дороги.
Незалежно від того, якою дорогою ти їдеш, ти завжди бачиш гори. Вони то наближуються, то віддаляються, але їх завше видно. Спочатку захопленню немає, потім починаєш звикати до постійної їх присутності, а після повернення до України постійно ловиш себе на думці "А де гори?".
Ще однієї особливістю доріг у Кирґизстані є худоба. У країні дуже багато овець, коней, корів. Стада постійно переганяють, тому вихід на трасу є необхідністю. Вздовж проїжджої частини дуже часто стоїть знак, який попереджає про перегін худоби. Отара може заблокувати рух як на гірській дорозі, так і на трасі Бішкек – Баликчі.
Контейнеризація
Не дивлячись на те, що Кирґизстан не має виходу до моря, країна має досить великий рівень контейнеризації. Контейнери можна зустріти всюди – і в столиці, і в районних центрах, і в маленьких селах.
Якщо в Україні контейнери використовуються, як правило, на ринках, то в Кирґизстані сфера їхнього застосування необмежена. З них будують сараї, магазини, будинки, роблять прибудови, розширюючи площу житла.
Дехто розрізає контейнери на частини і робить з них паркан або ворота. Проїжджаючи вздовж Іссик-Куля можна побачити дивну картину: земельні ділянки, огороджені парканом із цегли, а на ділянці нема нічого, крім одного чи двох-трьох контейнерів. Це означає, що ділянка буде забудовуватись, а контейнер слугує тимчасовим складом матеріалів та/або житлом для будівельників.
Читайте також Just relax. Як працює транспорт у Чорногорії та Албанії
