Днями завершився четвертий антарктичний сезон українського науково-дослідницького криголама "Ноосфера". Після майже 5 місяців роботи судно повернулося до порту тимчасової дислокації в Кейптауні (ПАР). Через російську агресію "Ноосфера" поки не може стояти в порту приписки - Одесі.
"Ноосфера" - це флагман українського науково-дослідницького флоту. Довжина судна - трохи більше 99 м, ширина - майже 19 м, водозаміщення - 5732 т. На його борту розміщені декілька лабораторій та системи лебідок, що дозволяють вивчати морське дно на глибині до 8 км. Окрім екіпажу з 27 осіб, криголам може вмістити до 50 науковців. Автономність плавання судна до 2-х місяців дозволяє проводити дослідження у будь-якій точці Світового океану.
Під час цього, вже четвертого, сезону під українським прапором команда "Ноосфери" здійснила рекордних 5 рейсів в Антарктику, пройшовши загалом понад 20 тис. морських миль (більш як 37 тис. км).
Цього разу судно вели два українські капітани родом з Одеської області - Павло Панасюк та Андрій Старіш. Павло успішно водить "Ноосферу" ще з її першої антарктичної місії 2022 року. А для Андрія, який раніше зарекомендував себе добрим старпомом, це був перший сезон в ролі капітана. Він народився в Кілії на Одещині і закінчив Київську державну академію водного транспорту. Уперше вийшов у море під час практики, в 18 років. І відтоді, вже майже 20 років, не розлучається з морем.
ЦТС поспілкувався із Андрієм Старішом про особливості роботи на криголамі, складнощі, які виникали під час четвертого антарктичного сезону "Ноосфери", та підготовку до нового етапу досліджень.
Для вас це був перший сезон у якості капітана. Але до того ви мали успішний досвід роботи моряком. Як ви опинилися на криголамі?
Як звичайний моряк я працював у багатьох міжнародних офшорних компаніях на різних типах суден. Це і SUPPLIER, і PSV, і ES-VIE, і Jack-Up. Майже п’ять років працював на одному з допоміжних суден зі встановлення плавучих морських вітряних платформ (вітряків). Після цього одну відпустку я побув удома. І мій давній колега Павло Панасюк, з яким ми зараз міняємося на «Ноосфері», запропонував піти в рейс у Антарктиду на нашому українському криголамі. Я був трохи здивований, але приїхав у гості, побачив судно, побачив, що воно реальне. А далі спрацювало бажання реалізувати юнацьку мрію і побувати в Антарктиді. Отак і почали працювати.
Виходить, що ви на цьому криголамі ходите з першого його рейсу?
Так точно! Я був старшим помічником. Павло Панасюк - капітаном, а Денис Матюшенко - другим помічником. Ми утрьох із того першого екіпажу, який вийшов із Одеси.
А чи знаєте ви, яка зараз взагалі ситуація із зайнятістю українських моряків?
Із колишніми колегами я мало спілкуюся. Усі ми були з міжнародних екіпажів. На попередньому місці моєї роботи, наприклад, були лише голландці. Звісно, я читаю новини, але особистої якоїсь інформації не маю.
Яка ж специфіка роботи на криголамі?
Судна офшорного призначення працюють здебільшого в нафтовій галузі - забезпечують її функціонування, постачають будівельні матеріали тощо. А у нас своя специфіка. Ми працюємо і як Icebreaker, і як Survey research. Це більше стосується науки. Наша робота полягає в тому, щоб дістатися складнодоступних місць, куди треба зайти, і знайти можливість виконати певне завдання, поставлене вченими. Оці всі станції, куди ми заходимо - це кожен раз нове випробовування. Завжди доводиться мати справу з великою кількістю криги. Айсберги - це нестабільні цілі, які рухаються весь час. Також є певні проблеми з навігацією - дуже багато карт застаріли й вказані глибини не завжди відповідають дійсності. Тож, кожен раз ми - трішки Магеллани.
Читайте також Навіщо Україні криголам? Інтерв’ю з директором Національного антарктичного центру Євгеном Диким
У якому стані був придбаний в 2021 році колишній флагман королівського наукового флоту Великої Британії - дослідницький криголам James Clark Ross, який пізніше став “Ноосферою”. Які ремонтні роботи на цьому судні проводилися вже в Україні?
Ми підняли судно до дуже гарного рівня. Усе на ньому працює. Якесь поточне обслуговування чи невеличкі поломки - це звісна справа. А прийняли ми його, як і належить, - провели низку необхідних сервісів, обстежень. Зайшли в сухий док, пофарбували, пройшли необхідне тестування, зробили всі ходові випробовування. Це як купуєш автомобіль для себе і робиш все, щоб бути впевненим у його стабільному функціонуванні. Усе було зроблено за регламентом, за реєстрами і міжнародними вимогами. Адже ми виходили в міжнародні води і мали відповідати всім нормам.
Із цим ми мали справу в Лас-Пальмасі на Канарах. Це був наш перший пункт призначення. Ми туди доставили вчених, брали там продукти, проводили бункеровку та зміну екіпажу. Саме в цьому місці ми пройшли наш перший порт-контроль. Інспектор місцевого порту провів перевірку і лише одне невеличке зауваження ми тоді отримали. Так, ми показали дуже гарний рівень. Потім заходили в порт Пунта-Аренас в Чилі. Нас там привітали, прийшов порт-контроль і все було теж дуже добре. Із того часу ми заходимо в різні порти, знаємо вже всіх інспекторів, іноді виникають якісь запитання до нас, але ми одразу реагуємо на всі зауваження.
Розкажіть трохи більше про цей четвертий антарктичний сезон. Окрім поточних завдань, ви проводили спільні рейси з експедиціями антарктичних програм Польщі, США, Іспанії та Чехії. Які найскладніші маневри довелося виконувати? Як справлялося судно?
Це був дуже насичений сезон. Що далі, то більше ми обслуговуємо станцій. Тож, судно нон-стоп відпрацювало цих майже п’ять місяців у Антарктиді. Протоку Дрейка ми проходили 10 разів. Кожен її прохід в один і інший бік рахується окремим разом. Адже погода кожний раз інша і ця протока дуже непередбачувана, вона щоразу змінюється. Ти маєш дивитися на два-три дні вперед, щоби пройти цю ділянку безпечно. Тож десять разів - це для нас свого роду Еверест. Але якщо все добре планувати заздалегідь, то й перехід пройде нормально. Це наша робота
У Антарктиді багато станцій, багато різних ситуацій в плані навігації в льодових умовах. Буває, за один день доводиться мати справу з викликами, притаманними для всіх чотирьох пір року. Може бути яскраве сонце і прозора вода, а вже за кілька годин - шторм, сніг, град. Район дуже специфічний у цьому плані. Але й ми ж не перший сезон уже працюємо. Звикаємо.
Можливо якась конкретна ситуація вам запам’яталася із цієї експедиції?
Мабуть, наш крайній раз на американській станції "Палмер". Ми стояли в невеличкій затоці біля їхньої станції. Там маленька бухточка і причал. Ми зайшли у буквально два корпуси судна. А вихід тільки в один бік. У інший - вже льодовик. І в нас на вході був невеликий айсберг. Але це умовно "невеликий". Він був розміром із наше судно. А підводна його частина - невідома. Кажуть, це десь 70-80 відсотків від надводної частини. Тож, ми за нам весь час спостерігали. І всі його маневри всередині цієї маленької акваторії контролювали. Буквально за добу до відходу він перекинувся і перекрив майже половину нашого шляху відходу. І почав рухатися в наш бік. Пощастило, що там була відносно невелика глибина, десь до 20 м, а він був ще більшим. Тож, він вперся в такий собі певний кордон і не пішов до судна. Усе обійшлося, але ми вже були готові до аварійного відходу.
У повідомленні Національного антарктичного центру про завершення сезону наголошувалося на “інноваційному підході капітанів до виконання наукової програми”. Про що саме йдеться?
Наприклад, доводилося викручуватися під час планування точок підходу до наукових цілей, прокладаючи маршрути так, щоб зайти правильно на позицію і запустити аргобуй (автономне океанографічне обладнання). Нам також встановили нове обладнання, яке ми активували, а також спеціальні прилади для вимірювання багатьох показників води, таких як прозорість, солоність, наявність мікроорганізмів у різній товщі води… На кожній точці, де було запущено буй, нам потрібно було робити ці заміри на глибинах більше тисячі метрів. І ми весь час використовували систему динамічного позиціонування. Тож ,вчені трохи були здивовані, як ми упродовж кількох годин можемо стояти в одній позиції з невеликим зміщенням на 30-60 см. Це було в новинку для українських науковців. Траплялося, що ми ставали на 2 години, а працювати доводилося 3-4 години. Доводилося імпровізувати, але ми все чітко виконували. І вчені відзначили, що точність вимірювань і точність запуску буїв в океан відповідала міжнародним вимогам.
Як готуватиметесь до наступного сезону?
Тільки-но судно повернулося в порт, починається його підготовка до нового сезону. Уже прораховуються нові маршрути, всі наукові програми. Судно має пройти за час стоянки всі необхідні перевірки та сервіси. Як судно льодового класу ми маємо пройти також щорічний огляд корпусу, під час якого перевіряється товщина металу. Йде глобальна підготовка, до якої входить і підбір екіпажу, і спорядження, і обслуговування трюмів та рухомих частин судна, як наприклад, кранів. Усе це необхідно встигнути зробити. Бо потім, у Антарктиді, портів не буде. Звернутися за допомогою там практично нема куди. Пунта-Аренас - це така віддалена частина світу, що для того, щоб запросити туди сервісного інженера, запит потрібно посилати за декілька місяців. Тому все, що необхідно, треба встигнути зробити в базовому порту. Тобто, на даний момент, у Кейптауні.
Чи плануєте якось посилювати можливості судна?
Природно, що якісь девайси стають застарілими і потребують оновлення. Ми покращуємо рівень нашого судна. А якщо колись з’явиться ще один криголам в Україні, то це буде дуже круто. Ми піднімемо свій статус на міжнародному рівні. Це дозволить працювати із більшим об’ємом задач.
Ми рухаємося в правильному напрямку й, за оцінкою міжнародних партнерів, робимо свою роботу дуже добре. Багато інших країн запрошують нас до співпраці. Були ситуації, в яких нас просили щось переправити, про якісь послуги, які передбачають майбутню співпрацю.
Зараз багато хто хвилюється через глобальне потепління. В Антарктиді особисто ви бачили якісь ознаки цього, які впали у вічі?
Ну, ці питання, звісно, краще вченим адресувати. Ми можемо сказати, що складається враження, ніби сезон літа трохи відтягнувся. У нас були сезони, коли ми виходили в перших числах квітня, бо йшла велика мінусова температура, і погода була дуже складною для навігації. А тепер ми виходили наприкінці квітня, і я спостерігав дуже лагідну погоду. Здавалося, ніби сезон і справді трішки змістився. Але це виключно мої власні спостереження.
В Антарктиді завжди важкі погодні умови. Та ж сама протока Дрейка, південна частина Атлантичного океану… Тут дуже багато циклонів і штормів, холодний і теплий фронт завжди міняються і важко щось прогнозувати. Вчені спираються на метеорологічні показники, а ми - більше на навігацію. Ми просто йдемо з одного пункту в інший. Завжди рухаємося - і вдень, і вночі. Наше завдання - прийти в точку призначення, щоб там могли «робити науку».
На початку нашої розмови ви сказали, що у Антарктиду вас повела мрія. Які були перші враження? Що вам там припало найбільше до душі?
Тепер часу особливо роздивлятися довкола зовсім немає, відштовхуємося тільки від дуже щільного графіка. Але перший раз, коли я потрапив сюди, - це було як у сні. Це неможливо передати словами. Треба лише побачити на власні очі. Ця робота вже стала частиною нашого життя. Ми відчуваємо, що робимо добре діло і це підштовхує і надихає працювати далі.
Читайте також Як працює аеродром в Антарктиді
