У той же час, подальша політика залізниці вбачається у скороченні мережі, встановленні максимально можливих цін на послуги та мінімізації стратегічної і соціальної ролі державного підприємства. Чи отримає промисловість та спільнота покращення в сервісі та якості послуг внаслідок підвищення вартості перевезення? Чи відповідає сьогоднішня політика залізниці державним інтересам? За яких умов залізничний транспорт вийде на пряму розвитку?
Клієнти української залізниці вимагають якісних послуг, сервісу. Сервіс - це продукт конкуренції. У залізниці, як дешевого у порівнянні з іншими видом транспорту, немає конкурентів. Спроби покращення сервісу приходять "згори", оскільки залізницю асоціюють з владою, а в рік виборчої турбулентності потрібні "сервіс" та "клієнтоорієнтованість". Оскільки залізниці, як монополісту, природньо не притаманні поняття конкуренції, потрібно піднімати питання стандартів послуг та дотримання правил перевезень вантажів. Принцип "мінімальної стандартизованої послуги за встановлену ціну" дозволить залізниці створити фундамент для подальшого збільшення доходів через покращення якості послуг. Сьогодні нівельовано правила перевезень, відповідальність за їх невиконання, за недотримання строків доставки, за схоронність, за недотримання санітарних умов тощо. Цьому не тільки передували світові тренди нівелювання відповідальності, а й те, що держава вирішила бути власником бізнесу, забувши про регуляторну, стратегічну та соціальну функції розвитку залізничної галузі та економіки країни. Якщо залізниця - це бізнес, то чому вона повинна бути в державній власності? Загальновідомо, що приватні власники є більш ефективні. Державна власність зобов’язує у першу чергу до вирішення стратегічних завдань країни, соціальної підтримки, в тому числі через фінансування пасажирських перевезень, а не тільки виплату дивідендів. Приватизація японських національних залізниць є гарним прикладом подальшого стабільного та прибуткового розвитку, де клієнтоорієнтованість і сервіс на найвищому рівні. Але Японія далеко.
Наразі, залізниця вирішує питання нестачі грошей. І це питання не тільки генерування прибутку через підвищення доходів та зниження витрат, але в першу чергу питання ефективного управління обіговими коштами. Ось тут виникає ряд питань. Чому залізниця піднімає доходи тільки через інструменти збільшення тарифів, розширення номенклатури "договірних" тарифів і збільшення їх вартості? Фактично, збільшення доходу компанії здійснюється фінансистами, а не завдяки операційній діяльності. Чому відбувається зниження затрат тільки через закриття станцій? Фактично, функціонування станцій - це про присутність компанії на ринку та відповідну частку вантажних перевезень. Закриття станцій призводить не тільки до переходу вантажів на інші види транспорту, але й зміни життя регіону. Громадськості невідомо про відмову залізниці від непрофільних видів діяльності.
Залізниця ефективно управляє дебіторською та кредиторською заборгованостями. Тільки постачальникам залізниці від того не легше, коли місяцями чекають належних їм коштів. У той же час розмір товарно-матеріальних запасів, крім палива, вражає. Ефективне управління запасами дало б залізниці значну суму грошей на рахунки.
Сьогодні залізниця тримається на фінансових інструментах. Якісні послуги, сервіс надаються завдяки операційній діяльності, де зрушення мінімальні. Експеримент з "подачі вагону" через систему Прозорро.Продажі показує, що в період дефіциту "дешевшого" спеціалізованого рухомого складу (наприклад, зерновозу, цементовозу тощо) подача вагонів маршрутом через систему Прозорро.Продажі є найбільш вдалим рішенням. Проте, в оперуванні універсальним рухомим складом (напіввагон, критий) головним критерієм є зниження порожнього пробігу. Гарантована подача універсального вагону переможцю торгів приносить залізниці більше витрат, ніж зиску. Але потрібно більше схожих експериментів, вірних висновків та їх імплементація у операційну діяльність залізниці.
Що з цього? Сервіс та якість послуг на залізниці будуть покращуватись тільки через тиск акціонера залізниці. Вартість на залізничні перевезення буде зростати, і темпи зростання будуть залежати тільки від згуртованості та протидії бізнес-спільноти. Діяльність залізниці покращиться тільки у випадку зниження витрат, запровадження енергоефективності, вирівнювання дисбалансу показників, який виник через тотальне використання принципу "середньої температури по палаті", але головне, коли держава згадає, що має виконувати ще роль "регулятора галузі" та "стратега".
