- Так-с, де тут можна перейти дорогу..., - озираюсь навколо, вишукуючи десь поряд пішохідний перехід. Наша група туристів стоїть вранці на узбіччі жвавої магістралі в Неаполі по три смуги в кожен бік і з роздільним тротуаром посередині.
- Та ось тут же зараз і перейдемо, - каже наша екскурсовод, українка Любов Суханевич, яка вже 17 років мешкає в Італії. Ми дочекалися ще пару людей з нашої групи та пішли.
Любов стала на проїжджу частину, зачекала кілька секунд, трохи підняла руку догори в знак вітання-дружнього спасибі водію, який наближається, та впевнено рушила вперед. Уся наша група прослідувала за нею. Потік машин уповільнився та не відчувалося ніякого занепокоєння. Інший бік дороги ми перейшли просто, там якраз не було машин.
Потім я не раз помічав такий формат співіснування пішохода та водія. Впорядкований хаос. Спершу це все виглядає, як величезний мурашник, де один одному сигналять і намагаються влізти в найменші зазори поміж машин, але все це якось працює, а через деякий час виявляєш, що і проблем начебто нема. За ті три дні, що я побував у місті в рамках туру Ernest Airlines, не бачив жодної аварії. Хоча трафік досить щільний і якийсь… нахабний. Там, де в Києві я б пропустив машину перед тим, як повернути на завантажену дорогу, італієць спокійно собі їде. Здавалось би, ось вона аварійна ситуація, але в автомобілі, якому перекрили рух, немов би все знали ще на сусідній вулиці і чекали саме такого розвитку ситуації.
Червоний сигнал світлофору в Неаполі виконаний у вигляді серця
Але справжні хазяї руху - це скутери. Їх багато та їздять вони як хочуть та де хочуть. Якщо ви йдете пішохідною вулицею, то слід розуміти, що пішохідна вона лише умовно, а насправді поділяє простір з двоколісним транспортом. Втім таке спостерігається напевно в будь-якій країні, де такий маленький спритний вид транспорту припав до душі мешканцям.
Іноді на пішохідних вулицях з’являються й автомобілі. Але це скоріше виключення, схоже в деякі історичні частини міста заїхати іншим чином дуже складно. Щоб в’їхати на сусідні вулички треба особлива майстерність. Вони бувають настількі вузькі, що сюди ледве всунеться малолітражний автомобіль.
Якоїсь агресії на фоні щільного руху транспорту непомітно, присутня експресія, коли просто треба заявити про своє невдоволення. Коли ми їхали в Помпеї, то в невеличкому заторі на колі два водія прямо зі своїх автівок з’ясовували хто в чому неправий. Тут же домовилися зупинитися, вийшли, посварилися, сіли в машини і роз’їхалися. Тривало це все секунд 30. Здавалось, що активні жестикуляції ось-ось трансформуються в бійку, але ні.
До речі, кругове перехрестя в Італії - головна дорога, але по руху цього зовсім непомітно. Впертися "перед самим носом" - ось головне правило. Ще я тут вперше побачив, як водій їде по дорозі зі складеними дзеркалами, як ніби-то так й треба, ще й здається напівлежачи. Він проїхав по автомагістралі та заїхав на розв’язку-з’їзд з траси з тим же положенням дзеркал.
Якщо їхати Італією на машині, то треба враховувати, що тут є платні дороги. Пункти в’їзду-виїзду такі ж, як і в інших країнах - шлагбаум, оплата та автоматичні вітання і прощання.
Джерело: Google
Рух на острові Капрі, що розташований на виході з Неаполітанської затоки, набагато складніший. Острів притягує щодня тисячі туристів. Тут розташовані два міста - нижній Капрі і верхній Анакапрі. Їх з’єднує єдина дорога, яка в багатьох місцях не розрахована на проїзд двох машин. Розширити її не виходить, бо мешканці не погоджуються віддати під забудову ані сантиметра своїх дільниць. У водіїв є рації, за допомогою яких вони зв’язуються один з одним. На вузенькій дорозі періодично зустрічаються кишені, де можна перечекати і пропустити зустрічний потік. Цим же маршрутом користуються й пішоходи, що ще більше ускладнює рух, бо узбіччя в багатьох місцях немає.
В пішохідну зону Капрі машини не заїжджають, тут хазяйнують невеличкі транспортні електрокари, які використовують в комунальних роботах та при перевезенні багажа туристів.
Острів з великою землею зв’язує пором, так що сюди цілком можна приїхати на машині, але з огляду на вищевказані причини краще цього не робити. Тим паче, що до послуг приїжджих не тільки маршрутки та туристичні автобуси, але й таксі-кабріолети. З місцевим водієм однозначно буде простіше насолоджуватися поїздкою. До речі, візит на Капрі краще не відкладати. Через величезну популярність острова місцева влада за прикладом Венеції вже обговорює можливість введення обмежень на переміщення туристів. Щорічно острів відвідують до двох мільйонів туристів, а живуть тут лише всього 12 тис. чоловік. Окрім того, що потрапити на Капрі можливо стане складніше, зрозуміло, що будь-які обмеження приводять до зростання цін.
Сам же Неаполь особисто мене притягував поїздити за кермом. В пішоходні зони я б точно не заїжджав, але покататися по місту та околицям хотілось би. Так що ще повернусь сюди. У непікові години автомобілів не так вже й багато, якщо звісно не утворився десь затор.
Як і в кожному мегаполісі тут шумно і натовпи туристів, місто місцями брудне, історична забудова межує з будівельними парканами та графіті, виникає відчуття якоїсь загальної неохайності.
- Ви знаєте, ось мені туристи часто кажуть, що місто гарне, але тільки його треба трохи підмарафетити, прибрати, почистити, - розказує Любов Суханевич. - Але я завжди кажу, що це і є Неаполь. Його не можна якось прикрасити. Він такий, який є, і його треба сприймати саме так.
Мурашник, який спочатку на тебе насідає, але досить швидко ти відчуваєш себе тут спокійно. Хоча Любов нас попередила, що є тут і райони, куди немісцевим краще не пхатися. Але й без них в Неаполі є на що дивитися, а щоб дослідити місто тижня точно не вистачить, а можливо й двох…
Капрі
