Головними складовими у системі соціально-трудових відносин є сторони та суб’єкти. Але cлід розрізняти ці поняття, адже вони схожі, однак не ідентичні.
Найчастіше і сторонами і суб’єктами соціально-трудових відносин називають працівників, роботодавців і державу, що не вірно.
Відмінність цих понять у праві реалізації. Так, працівник є стороною та природним носієм первинного права у соціально – трудових відносинах, та може захищати свої інтереси укладаючи трудовий контракт. Водночас працівники не позбавлені права створювати організації (найчастіше це – профспілки) та делегувати їм свої повноваження. Ці організації будуть реалізовувати делеговані права на різних рівнях вже як суб’єкти, тобто як представники сторони найманих працівників, які є членами цих організацій.
Кількість сторін соціально-трудових відносин складається з трьох складових (працівники, роботодавці, держава), а от кількість суб’єктів цих відносин може бути й більшим через кількість носіїв делегованих прав (об’єднання, представницькі органи та інші організаційні укрупнення).
Суб’єктами соціально-трудових відносин можуть бути як індивіди, так і групи, об’єднані за певною ознакою. Через це соціально-трудові відносини можуть бути індивідуальними (якщо один працівник працює у одного роботодавця), колективними (коли взаємодіють об’єднання чи групи роботодавців та працівників) та змішані форми.
Становлення нового типу соціально-трудових відносин у всьому світі передбачає спочатку формування нових суб’єктів, а лише згодом формування самих відносин. У країнах заходу за великих конфліктів та при високій активності всіх учасників відносин праці сформувалася соціально-трудова самосвідомість, визначалися функції, поведінка та оформлювалися такі суб’єкти соціально-трудових відносин як працівник, роботодавець (підприємець), держава.
У країнах з розвинутою соціально орієнтованою економікою суб’єкти соціально-трудових відносин набули характерних рис, які дозволяють вважати цей суб’єкт як сторону соціально- трудових відносин. На відміну від країн заходу, ми маємо ситуацію, коли суб’єкти не набули подібних рис. Причинами цього явища стала не тільки комерціалізація профспілок, про що автор вже писав раніше.
На жаль, у нашій країні ми спостерігаємо конфлікт між суб’єктами соціально-трудових відносин, причому без врахування думки самої головної сторони відносин, носія первинного права – найманих працівників. Це відбувається тому, що в країні відбулася трансформація понять соціально- трудових відносин, в результаті чого суб’єкти стали існувати незалежно від сторін, що нетипово.
Причиною може бути і зрощування суб’єктів, наприклад сторони профспілок та сторони роботодавців. Зазначене притаманне для державних підприємств через їх специфічний принцип набору працівників, династичні традиції та невисокий рівень заробітної плати. Не є виключенням і "Укрзалізниця", яку теж свого часу не оминула ця "хвороба".
На жаль, держава не передбачила наслідків такого стану, допустивши розвиток цих відносин шляхом саморегулювання, що було помилкою.
Не підписаний колективний договір, не прийнята нова система оплати праці, не розроблено усі необхідні корпоративні ідентифікаційні ознаки, що стає на заваді затвердженню залізниці як сучасного підприємства.
Наразі тільки державі під силу навести лад у відносинах профспілка – керівництво в ПАТ "Укрзалізниця", оскільки прихований конфлікт між цими суб’єктами соціально – трудових відносин не йде на користь ні однім, ані іншим. Не підписаний колективний договір, не прийнята нова система оплати праці, не розроблено усі необхідні корпоративні ідентифікаційні ознаки, що стає на заваді затвердженню залізниці як сучасного підприємства.
Слід пам’ятати, що в першу чергу від цієї ситуації страждає якість трудового життя працівників, які перебувають у інформаційному вакуумі та не відчувають поруч ключових суб’єктів соціально-трудових відносин, як то профспілка та роботодавець. Якщо ситуація не виправиться, матимемо падіння корпоративної свідомості, що неприпустимо для такого амбітного господарського утворення, як ПАТ "Укрзалізниця"…
Беручи до уваги вищенаведене можна констатувати, що настав час саме державі зробити свій крок назустріч нормалізації відносин, адже у соціальному партнерстві зацікавлені всі соціальні групи та держава, оскільки за цього типу відносин йде прогресивний соціально-економічний розвиток суспільства.
