В 16 столітті у запорізьких козаків існувала посада наказного гетьмана, який обирався в поході на деякий час у разі смерті гетьмана чи його відсутності. У другій половині 17 століття цей термін набув дещо негативного відтінку. В 1660 році козацька старшина Лівобережжя обрала наказним гетьманом Якима Сомка. Тим самим влада тодішнього гетьмана Юрія Хмельницького була піддана сумніву. З того часу в Гетьманщині починається кількадесятилітній період міжусобиць.
Друга половина 17 століття була нелегким періодом змін, надій і втрат в історії України. Зараз українська держава також переживає складний час трансформацій. Уряд який рік поспіль рапортує про успішні реформи, але посполиті їх уперто не відчувають. Останнім часом увага суспільства зосередилась на інфраструктурних питаннях. Авіація, залізниця, порти, пошта... Всі ці теми по черзі піднімаються на-гора і обсмоктуються політиками, експертами, новоспеченими аналітиками тощо. Яскравий тому приклад – дискусія навколо можливого приходу в Україну Ryanair.
Але на фоні резонансних тем непоміченим залишається один важливий, як на мене, факт. Більшість ключових транспортних підприємств і відомств не мають повноцінних керівників. Усюди замість гетьманів зустрічаємо лише наказних, тобто тимчасових керманичів. Всюди одні в.о.
Почнемо з недавньої історії, тобто з "Укрзалізниці". 9 серпня у відставку подав голова правління УЗ Войцех Балчун, який керував акціонерним товариством з 6 червня 2016 року. Замість нього новим в.о. керівника став Євген Кравцов. Відставка поляка повернула підприємством до трирічної давнини, коли впродовж майже трьох років один в.о. замінював іншого. Ось детальний перелік: Максим Бланк (08.09.2014 – 07.07.2015), Олександр Завгородній (07.07.2015 – 30.03.2016), Євген Кравцов (30.03. – 25.05.2016), Віталій Жураківський (25.05 – 06.06.2016). Зараз уряд заявляє, що подібного не допустить і якнайшвидше проведе новий конкурс. Але українські реалії і попередній досвід лише змушують не сприймати всерйоз ці обіцянки. Отож, час запасатись бахканцями.
Але, на жаль, "Укрзалізниця" не єдине транспортне відомство, де зараз керують наказні гетьмани. З 2 червня в.о. керує в ДАК "Автомобільні дороги України", відповідальній за ремонт і експлуатацію автодоріг в Україні. До речі, відомство, якому підпорядковується ДАК – "Укравтодор" – також керується наказним гетьманом, причому, другий рік поспіль. З 22 вересня 2015 року в.о. був призначений Євген Барах, а 19 жовтня 2016 року його замінив Славомир Новак (з польських шляхтичів). Ситуація з "Укравтодором" взагалі викликає здивування, оскільки це відомство не є державним підприємством, яке потребує проведення конкурсу, а є центральним органом виконавчої влади, де керівника уряд може призначити за допомогою однієї постанови.
На цьому перелік наказних гетьманів не закінчується. З 1 березня 2017 року в.о. гендиректора "Укрпошти" став Ігор Смілянський, який раніше був повноправним керівником підприємства. Зміна статусу Смілянського пов'язана з корпоратизацією "Укрпошти". Після створення ПАТ він автоматично перестав бути керівником поштового оператора. Тепер черга за урядом і Міністерством інфраструктури, які мають затвердити наглядову раду ПАТ "Укрпошта", а та в свою – призначити правління. Коли це станеться теж невідомо.
Ще одне важливе підприємство у сфері транспорту теж потрапило під дію цієї тенденції. З кінця липня 2016 року в.о. керують Адміністрацією морських портів України: Сергій Наконечний, Сергій Гронський, а з січня 2017 року – Райвіс Вецкаганс.
Після такого переліку лишається одна надія на авіацію. Дійсно, державні аеропорти Бориспіль і Львів є виключенням. Обидва підприємства мають зараз повноправних керівників – Павла Рябікіна та Тетяну Романовську. Але й ці аеропорти не уникли правління в.о. за останні три роки. Скажімо, в аеропорту Бориспіль два з половиною роки був тимчасовий директор. Євген Дихне керував аеропортом у цьому статусі з 19.09.2014 по 23.03.2017 року. Аеропорт Львів пройшов схожий, але коротший шлях. В.о. гендиректора керував львівським летовищем с квітня 2015 по лютий 2016 року.
Для чого я навів весь цей довжелезний перелік? Особисто в мене така тенденція викликає неприємні відчуття. Таке враження, що щось відбувається не так і це ніколи не закінчиться, а ключовими транспортними підприємствами і надалі керуватимуть наказні гетьмани. Держава вкотре демонструє свою слабкість і неспроможність. Невже так важко призначити керівника установи чи провести конкурс на очільника державного підприємства?
Але не це головне. Як на мене, базовим недоліком "ери в.о." є удар по інвестиційному іміджу держави. Уявіть себе на місці іноземного інвестора, який хотів би вкладати кошти в українські держпідприємства, і всюди він натикається на в.о. керівника, якого можуть у будь-який момент зняти з посади. Я б на його місці відмовився від такої ризикованої справи. Отож, здається настав час виправити цю ганебну ситуацію. Інакше вийде як у відомому українському прислів'ї: "чого бідні, бо дурні, чого дурні, бо бідні".
