Трафік
За результатами 2019 року можемо перетнути відмітку у 24 млн пасажирів (22 млн було вже за результатами 11 місяців), і це буде безпрецедентна кількість в історії України - в умовах війни і глобальної переорієнтації взаємин між державами. Світові тренди пасажиропотоку ми впевнено ігноруємо, адже в Україні зростання більше, ніж у ЄС та в цілому по світу. Але поки це один єдиний "плюс".
"Мінус" одразу помітний, коли вивчаєш траси польотів та їхню історію. Від початку війни ми втратили суттєву долю трафіку саме через закриття неба у напрямку країни-агресора. "Украерорух" чи не вперше публічно оцінив масштаб втрат: транзит зменшився втричі, а загальний обсяг польотів скоротився на 44%. Не дивлячись на війну, вітчизняна авіація почала стрімко розвиватися після 2016 року, коли приріст складав 25-27% щорічно.
"Мінус" другий, з яким стикалися всі країни зі зростаючим трафіком - недостатність інфраструктури. Це стосується не стільки аеродромів (як правило, провідні країни підтримують свої летовища у нормальному стані), скільки наявності інфраструктури для пасажирів та вантажів. При плануванні такої інфраструктури варто дивитися не у наступний рік, навіть не на 3- чи 5-річну перспективу. Варто зазирнути у відносно далеке майбутнє - у 2035-й. Саме тоді, за прогнозами світових дослідників (Oliver Wyman) та авіавиробників (Airbus forecast 2038), світ стикнеться із "авіаційними корками", ознаками яких буде велика кількість літаків, що одночасно перебувають у небі (вдвічі більше, ніж сьогодні) та недостатня пропускна здатність інфраструктури ключових аеропортів на основних маршрутах.
Інфраструктура
В Україні сьогодні залишається невикористана можливість бути частиною світового транзиту, за умови підтримки інфраструктури. Це потрібно не лише пасажиру, а й вантажним рейсам. У грудні до України прибув вантажний В747 із мільйоном товарів, які замовили українці в Китаї. В майбутньому такі рейси стануть нормою. Інфраструктура аеропортів не покращувалася глобально, ми майже не будували і не реконструювали свої повітряні ворота.
Ситуація сьогодні вирівнюється: у 2020 році очікуємо завершення будівництва нового аеродрому в Одесі, розпочнеться реконструкція аеропорту Дніпро. Не можна не відзначити покращення "термінальної" інфраструктури аеропортів Київ та Запоріжжя.
Більшість діючих регіональних летовищ мають затверджені проекти реконструкції або принаймні робочі концепції розвитку. Маю велику надію, що вже у 2020 році побачимо в реалізації один або два концесійних проекти регіональних аеропортів. Також триває розробка Національної транспортної моделі України, яка допоможе всім видам транспорту краще планувати свої інфраструктурні зміни.
Виробники
Та чи достатньо ми робимо сьогодні для розвитку авіасполучень? Впевнений, що можемо більше, якщо нарешті перестанемо розглядати авіатранспорт окремо від виробників авіатехніки та компаній, що здійснюють ремонт та обслуговування. Дарма нас роками годували міфами про унікальність вітчизняного авіапрому та "замкненість" циклу виробництва. За останні 10 років ми перестали виробляти та експлуатувати нову вітчизняну авіатехніку. ("Антонов" живе за рахунок транспортних послуг). Не опанували жодної "західної" одиниці в ремонті. Не забезпечили сервісом ключових гравців: Boeing чи Airbus. Не зробили кроку по напрямку до глобального ринку кооперації. Не корпоратизували жодного державного підприємства авіаційної галузі (окрім аеропорту Бориспіль). Словом, ми майже не зрушили з точки. Проте час диктує інші умови: рухайся або помри.
Знаю, що Мінекономіки разом із партнерами в ДК "Укроборонпром", асоціаціями підприємств-виробників, профспілками та профільними організаціями готують комплекс взаємопов’язаних заходів, спрямованих на створення механізмів підтримки вітчизняного авіавиробника (не лише гіганта, а й виробника малої авіації). Такі заходи (програми) допоможуть планувати завантаження підприємств та опановувати нові ринки, будуть враховувати всі діючі секторальні програми/стратегії/концепції.
Одним словом, об'єднуємо зусилля і працюємо в турборежимі.
