Філіппіни. Понад сім тисяч островів з сотнею мільйонів населення. Саме ця точка на мапі світу періодично блимає червоним через конфлікт з Китаєм. І викликає певний зуд не лише в політиків та військових, але й у представників бізнесу та логістів. Адже існує потенційна загроза ескалації конфлікту, яка вдарить по важливому морському торговельному шляху.
ЦТС занурився у цю тему і поспілкувався з експертами як про військові ризики, так і про перспективи розвитку інфраструктурних проектів у регіоні.
Ми ділили острови
19 серпня 2024 року. Світові інформагенції розповсюджують повідомлення про чергову сутичку між кораблями берегової охорони КНР і Філіппін. Цього разу біля одного з островів Спратлі в Південно-Китайському морі філіппінські кораблі BRP Bagacay та BRP Cape Engano "зіткнулися з агресивними маневрами" китайських кораблів. Це призвело до того, що обидва філіппінських кораблі отримали суттєві пошкодження. У відповідь на таран взяли один з китайських кораблів. І такі епізоди в цьому регіоні відбуваються постійно…
Китай та Філіппіни мають давній конфлікт. Власне, і з іншими сусідами Пекін сперечається за території, претендуючи мало не на все Південно-Китайське море. Після закінчення Другої світової війни Пекін представив так звану "лінію одинадцяти пунктирів", що визначає китайські зазіхання на цю частину моря. Згодом у 1950-х Піднебесна поступилася В’єтнаму, і наразі залишається "лінія дев'яти пунктирів". За ті чи інші острови та атоли Китай сперечається з Малайзією, В’єтнамом, Брунеєм, Філіппінами й Тайванем.
Точкою постійних зіткнень берегової охорони КНР та філіппінців став атол Аюнгін, який входить до виняткової економічної зони Філіппін. Права Маніли на атол підтвердила у 2016 році Постійна палата третейського суду в Гаазі.
На Другій мілині Томаса біля цього атолу з 1999 року сидить навмисно викинутий туди корабель BRP Sierra Madre, яким Філіппіни позначили тоді свої права. Корабель старий та іржавий, але на ньому постійно знаходиться невелика кількість філіппінських військових. Цей маленький гарнізон потребує постачання продуктів харчування, води тощо. Крім того, Маніла хоче укріпити свою базу, для чого потрібно постачати туди будівельні матеріали.
Пекін не зважає на рішення Гааги. Тому біля мілини постійно чатує китайський флот. Між сторонами відбуваються сутички. Останнє найбільше зіткнення сталося 17 червня цього року, коли китайська берегова охорона заблокувала місію постачання і було поранено 8 філіппінських моряків.
Загалом загострення відбулося після того, як у 2022 році президентом Філіппін став Фердинанд Маркос-молодший. Його попередник, Родріго Дутерте пішов на зближення з Піднебесною.
За Маркоса ж зовнішньополітичний курс змінився. Він не хоче поступатися Китаю територією. Нещодавно Філіппіни подали до ООН розширену претензію щодо континентального шельфу.
Як зазначає старший аналітик Австралійського інституту стратегічної політики (ASPI) Еван Грахам (Euan Graham), Маркос "публічно виклав чітку та принципову позицію, засновану на міжнародному праві". І це "допомогло створити симпатію та підтримку Маніли як відважного Давида, який протистоїть пекінському Голіафу".
Ключове - нинішній президент Філіппін зміцнив військову співпрацю зі Сполученими Штатами Америки. Йдеться про розміщення персоналу на військових базах, спільні навчання тощо. США отримали можливість перебувати на північних філіппінських військових об'єктах, близьких до Тайваня. А на нещодавніх навчаннях розгорнули на Філіппінах ракетні комплекси. Що не до вподоби Китаю з його апетитами у регіоні.
Філіппіни заявляли, що конфлікт через спірну мілину може охопити країни Індо-Тихоокеанського регіону і загрожує навіть застосуванням ядерної зброї.
США з 1951 року мають з Філіппінами договір про взаємну оборону. І попереджали Пекін, що він поширюється на Sierra Madre.
Читайте також Битва Давида проти Голіафа: Як західні ЗМІ реагують на українське протистояння росії у Чорному морі
Море ресурсів
Чому ж величезний Китай так вперто чіпляється за цей куточок Південно-Китайського моря? Як завжди, на поверхні, а вірніше під нею - нафта. Поклади вуглеводнів у регіоні були виявлені ще наприкінці 1960-х років, а за десятиліття було відкрите перше філіппінське родовище. Наразі нафта з акваторії біля островів Спратлі забезпечує понад 15% потреб Філіппін. Хоча останні дослідження твердять, що поклади "чорного золота" тут не такі значні, як очікувалося.
Тому сторони більш цікавить виключна економічна зона - 200 миль навколо ділянки суходолу, що належить тій чи іншій країні. За окремими даними, на цих ділянках може бути 50 трлн куб. м природного газу та понад 5 млрд барелів нафти.
Також регіон багатий на рибні ресурси, тож, є цікавим з точки зору промислового рибальства для всіх шести країн, що претендують в тій чи іншій мірі на присутність на островах.
Ну і звісно, морська торгівля. Спірні води, за які сперечаються КНР і Філіппіни, знаходяться поблизу одного з найжвавіших світових судноплавних маршрутів, по якому товари доставляються між Китаєм, Японією, Південною Кореєю та Індією і Європою. За даними Reuters, у грошовому вимірі тут щорічно перевозиться товарів на 3 трлн доларів. Китайські джерела говорять про 3,4 трлн дол. у 2016 році з 16 трлн дол. всієї глобальної морської торгівлі.
Якщо через Малаккську протоку, що поруч з Суецьким і Панамським каналами є однією із найзавантаженіших судноплавних артерій світу, щорічно проходить близько 50 тис. суден, то левова частина з них проходить і через Південно-Китайське море.
Після Маллакської протоки (обведено жовтим) один з ключових торгових шляхів світу йде повз острови Спратлі (помаранчевим)
Отже, з одного боку, для Китаю присутність тут - це здатність контролювати один з основних маршрутів світової торгівлі. З іншого - для судновласників і вантажовідправників з решти країн - гіпотетичний головний біль, здорожчання перевезень і пошук альтернативних маршрутів, у разі ескалації конфлікту в регіоні.
Доларом по юаню
Минулого року Філіппіни вийшли з проєкту "Новий шовковий шлях", до якого долучилися за Дутерте. При тому, що Піднебесна обіцяла виділити близько 4,7 млрд євро на будівництво залізничних ліній на островах Лусон та Мінданао. Такий крок Маніла пояснила тим, що Пекін "не відповів на запити про фінансування проєктів будівництва залізниць".
Натомість навесні цього року під час тристороннього саміту лідери США, Японії та Філіппін оголосили про намір розвивати Лусонський економічний коридор, який забезпечить зв'язок між Субік-Бей, Кларком, Манілою і Батангасом на Філіппінах. Партнери прагнуть прискорити "скоординовані інвестиції у високоефективні інфраструктурні проєкти, включаючи залізницю, модернізацію портів, ланцюги поставок і розгортання екологічно чистої енергії та напівпровідників, а також агробізнес з метою подальшого з'єднання і стимулювання економічного зростання в кожному з хабів".
Американці також обіцяють інвестувати понад мільярд доларів. Як заявляла навесні міністр торгівлі США Джина Раймондо, інвестиції будуть спрямовані у цифровізацію, сонячну енергетику, будівництво електромобілів. Урядовці США хочуть також збільшити тут виробництво чіпів, щоб знизити залежність від Китаю і Тайваню.
Наразі США більш активні у фінансовій підтримці оборонного сектору Філіппін. Так, нещодавно стало відомо про виділення 500 млн дол. на модернізацію армії та берегової охорони союзника.
Співзасновник турецької консалтингової фірми Bridge Turkey Мустафа Джем Коюнджу (Mustafa Cem Koyuncu) за розвитком відносин Китаю та Філіппін слідкує давно та пише на цю тему наукові статті. Він вважає, що з точки зору інвестицій період правління Дутерте був все ж-таки "золотим періодом для обох країн".
"У жовтні 2016 року Маніла та Пекін уклали угоди на суму 24 мільярди доларів і підписали 13 міжурядових угод. Про свою співпрацю з Ініціативою "Один пояс, один шлях" (BRI) Філіппіни офіційно оголосили у листопаді 2018 року, формалізувавши угоду меморандумом про взаєморозуміння. Однак з моменту вступу Маркоса на посаду президента відносини погіршуються з кожним днем. І рішення вийти з китайської ініціативи - один із симптомів цього", - зазначив він у коментарі для ЦТС.
На думку Коюнджу, США та їхні західні партнери не зможуть замінити Філіппінам Китай. "BRI - ініціатива, спрямована на посилення комерційного зв'язку через торговельні коридори, що діють в рамках прийняття рішень однією країною, яка обіцяє своєчасне завершення та фінансування. Однак наразі основним мотивом фінансування з боку США і Заходу є створення противаги Китаю і зниження ефективності його ініціативи, і такий підхід не викликає довіри серед країн, які прагнуть отримати інвестиції. Атлантичні країни, зокрема США, застосовують підхід до Філіппін, орієнтований на безпеку, тоді як Китай більше зосереджується на економічних інтересах", - пояснює він свою позицію.
Потужні китайські інвестиції "не обтяжені" європейськими регуляторними правилами, зазначає експертка з міжнародних відносин Національного інституту стратегічних досліджень Вікторія Орлик. Але нагадує, що китайська ініціатива відома не лише успішною реалізацією окремих проєктів, але й зростанням кредитної залежності держав - партнерів BRI, використанням "дипломатії боргової пастки" (debt-trap diplomacy), порушенням правил і стандартів ЄС щодо транспарентності й раціонального управління проєктами тощо.
Читайте також Китай заходить з моря: Чому в ЄС стурбовані портовими інвестиціями Піднебесної
Коюнджу переконаний, що Філіппіни мають значні можливості у пошуку альтернативних джерел за межами Китаю і можуть знайти кошти для багатьох проєктів у таких установах, як Світовий банк, або у Японському агентстві співробітництва. Є Індія, яка прагне врівноважити Китай, або Азійський банк розвитку, в якому США і Японія володіють найбільшою кількістю акцій.
"У часи геополітичного тиску та ерозії однополярності, країни, що знаходяться в критично важливих географічних точках, можуть вийти на перший план і отримати певні привілеї. Філіппіни розташовані в центрі Південно-Китайського та Філіппінського морів, пов'язані з Індонезією, Японією та Китаєм і є стратегічним пунктом на морських транспортних шляхах між Індійським і Тихим океанами. Тож, вони є однією саме з таких країн", - зазначив він ЦТС.
У очікуванні виборів
"Південно-Китайське море загалом має велике значення для світової торгівлі. Через нього проходить транспортна артерія, оборот якої - трильйони доларів. І мати тут вплив хоче і Китай, і В’єтнам, й Індонезія та інші держави. Китай порушує суверенітет сусідніх держав, намиває у морі штучні острови. Філіппіни привертають найбільше уваги останні місяці, але розглядати конфлікт варто більш широко", - коментує ЦТС експерт-міжнародник Євген Добряк.
"На нинішньому етапі навряд чи хтось спрогнозує, як довго триватиме перемир’я між Китаєм та Філіппінами. Навіть умови самої нової угоди між ними не розголошуються, невідомі строки її дії. Можливо, у Манілі розраховують, що надалі вдасться все ж-таки провести розмежування, об’єднавши зусилля з іншими державами регіону. Та загроза ескалації також залишається", - каже він.
Зараз як Китай, так і Філіппіни, так й інші гравці очікують результатів виборів у США, зазначають експерти. Головна інтрига - чи стане президентом Дональд Трамп.
"Відійшовши від традиційної великої стратегії США в Індо-Тихоокеанському регіоні, Трамп часто діяв самостійно, а не з союзниками, дотримуючись власного плану дій", - каже Мустафа Джем Коюнджу.
"Перш за все, США мають вирішити внутрішні проблеми. Бюджетний дефіцит високий як ніколи. Зростаючі соціологічні розбіжності та політична поляризація серед населення загрожують політичній цілісності США. Якщо Трамп зосередиться на внутрішніх структурних проблемах США, у нього залишиться менше можливостей приділяти увагу глобальним питанням", - каже співзасновник Bridge Turkey.
Він прогнозує, що деякі ініціативи, започатковані США, такі як Індо-Тихоокеанська економічна структура (IPEF), QUAD, Партнери в блакитному Тихому океані (PBP),тощо, можуть бути у такому разі призупинені або їхній вплив може зменшиться.
Керівник Центру політичної розвідки Олег Постернак радить не поспішати з оцінками, особливо до того, як Трамп представив свою зовнішньополітичну доктрину. "Тут питання покрите лише домислами, враховуючи можливу антикитайську спрямованість політики Трампа, як ключовий напрям", - пояснює він.
"Якщо пригадати ситуацію із тими 60 мільярдами для України, які були заблоковані, то тоді говорилося і про 11 мільярдів на розбудову інфраструктури на Тихому океані, які теж "зависли". То республіканці самі виступали за те, щоб більше коштів виділяти на ці потреби", - зазначає військовий аналітик Defense Express Іван Киричевський.
"Тому тут слід розрізняти політичну риторику і стратегічні інтереси. Інше питання, чи є у Америки дієвий план дій на випадок, якщо у Південно-Китайському морі буде серйозне загострення того чи іншого конфлікту", - додає він.
"На результати виборів у США чекають всі. Певно, через цю невизначеність Філіппіни і не захотіли скористатися допомогою американців і пішли на підписання договору з КНР. Але хто б не прийшов до влади, демократи чи республіканці, США не вийдуть з цього регіону просто так. Він так само матиме для них важливе значення", - підкреслює Євген Добряк.
Читайте також Обхідні маневри: Як криза у Червоному морі та проблеми Панамського каналу впливають на морську торгівлю
Якщо перемир’я, то тимчасове
Після згаданої вище сутички 17 червня, Філіппіни та Китай 21 липня досягли домовленості "щодо місій з постачання для деескалації напруженості в Південно-Китайському морі". Відповідно до угоди, коли Філіппінам потрібно буде надіслати предмети першої необхідності особовому складу, який проживає на викинутому на мілину кораблі, Китай дозволить це зробити, за умови, що Філіппіни його поінформують.
Проте відразу, не називаючи Китай, президент Філіппін Фердинанд Маркос-молодший заявив, що Філіппіни будуть протистояти викликам своєму територіальному суверенітету в Південно-Китайському морі, відомому в Манілі як Західно-Філіппінське море, відстоюючи "свої права та інтереси в такий же справедливий і мирний спосіб, як робили це завжди".
А Міністерство закордонних справ Китаю заявило, що Ренай Цзяо є частиною китайського архіпелагу Наньша Цундао, і Китай має суверенітет над ними та прилеглими водами. І що утримуючи свій військовий корабель на рейді Ренай Цзяо протягом десятиліть, Філіппіни порушують суверенітет Китаю.
Отже, жодних суттєвих ознак зниження напруги. Підтвердженням цьому - нові інциденти.
Тим часом ознаки зменшення напруги у регіоні затьмарюють нові інциденти. І той, що був згаданий на самому початку публікації, і той, що йому передував - коли два китайських літаки 12 серпня скинули сигнальні ракети на шляху літака ВПС Філіппін, що здійснював патрулювання над мілиною Скарборо.
Морські паралелі
Спостереження за китайсько-філіппінським конфліктом на тлі поточної широкомасштабної війни дозволяє провести певні паралелі і з російсько-українським протистоянням у Чорному морі.
В обох випадках присутній явний важковаговик у вигляді чи то колишньої імперії, чи то "недоімперії" з її невгамовними апетитами щодо сусідніх територій. Обидві ситуації демонструють, що співпраця з таким сусідом відносно мирно відбувається лише доти, доки "молодший партнер" готовий жертвувати своїми економічними інтересами, в іншому випадку - війна або ескалація.
До речі, ще рік-півтора тому, коли російський Чорноморський флот міг перешкоджати судноплавству до українських портів, щодо росіян часто звучало визначення "пірати ХХІ століття". Аналогічно зараз у соцмережах можна зустріти схожі філіппінські меми щодо китайців - "пірати ХХІ століття" в них, відповідно, китайський флот.
Також прикметно, що КНР і росія з 2021 року проводять спільні морські навчання у сусідньому з Південно-Китайським - Філіппінському морі. В червні цього року вони спільно тренувалися затримувати судно, а також виконували практичні артилерійські та умовні ракетні стрільби по морським цілям.
Судна китайської морської міліції біля одного зі спірних з Філіппінами атолів
А ще в російській галузевій пресі співають дифірамби китайській морській міліції. Це така флотилія з рибальських та інших цивільних суден, доповнена спеціальними суднами, яка виконує завдання Пекіна по контролю над спірними водами. Ці військово-цивільні сили призначені для операцій у "сірій зоні" та вже давно перетворилися у потужний інструмент КНР на морі. Тож, варто пильнувати, аби щось подібне росіяни, переймаючи "передовий досвід", не почали створювати в Азово-Чорноморському басейні.
І знову ж таки, за конфліктом у Південно-Китайському морі варто слідкувати із точки зору логістики. Адже ситуація з хуситами в Червоному морі показала, що зміни світових морських маршрутів можуть впливати і на українських вантажовідправників. Додатковий гак на шляху товарів до Азії також навряд чи порадує вітчизняних експортерів.
Читайте також Як Україна зламала російську хватку на Чорному морі