Львів, автовокзал номер два. Я не звик жалітися і нарікати на відсутність будь-якого сервісу в Україні, є чим себе заспокоювати - я уявляю чеха, в'єтнамця, француза, словенця, колумбійця на моєму місці і розумію, як мені пощастило тут народитися. Є речі, які ніхто тут і нікому ззовні не зможе пояснити, вони є нашими глибинними традиціями, щоб зрозуміти, треба хоча б тут провести півжиття, але й цього буває недостатньо.
Скажімо, як можна пояснити, що виписаний он-лайн квиток треба обмінювати в касі, що стає відомо від водія, який у момент відправлення говорить, що цей квиток його не обходить і він може зробити мені послугу і почекати на шлагбаумі.
Як можна пояснити, що в касі дивитися на квиток теж не хочуть і просять назвати якісь цифри, навіть в он-лайн квитку так багато цифр, що які саме треба, розібратися одразу нелегко.
Як можна пояснити, що вже сідаючи на автобус, виявляється, що це трішки не той маршрут і потрібний автобус відправляється за 2 хвилини, але потрібний автобус сьогодні взагалі не відправляється, тому квиток можна "перебити" на наступний рейс за 6 хвилин у спеціальній касі на шлагбаумі. Водій знову стане і почекає на цьому шлагбаумі, щоб забрати єдиного пасажира, якому пощастило в 2016 купити квиток он-лайн, бо він чогось любить планувати свої маршрути.
І я уявляю цю інструкцію для іноземців, цей алгоритм, як за чим і в якій послідовності все треба робити, якщо ти такий дебіл і купуєш квитки он-лайн.
І водночас знаю, як це буває. Коли пасажир купив квиток і сів, показав на смартфоні і їде.
Зрештою, це можна пояснити тут. Бо цей пасажир взагалі єдиний, хто їде цим автобусом із квитком в руці, а більшість пасажирів підсідають вже за межами автовокзалу.
Автобус ледь-ледь по крижаній дорозі на лисій гумі не з першого разу виїжджає з-за шлагбауму. Але всередині сім іконок, значить з Божою поміччю доїдем. А в'єтнамець чи індієць навряд чи б доїхав чи хоча б потрапив у потрібний автобус. Бо чорт знає, якому Богові вони там моляться.
Оригінал тексту на сторінці автора у Facebook.
