Чорне море, де знов постають тіні запахів пороху, стикається з новими геополітичними ризиками. Туреччина повинна дотримуватися раціональної політики, аби зменшити ці ризики і навіть перетворити їх на свою користь. Для Туреччини вкрай важливо висунути нову політику щодо Чорного моря, ретельно вивчивши поточну ситуацію та можливі майбутні можливості. Для цього необхідно реалістично та раціонально проаналізувати те, що зараз відбувається в регіоні.
Своїми думками з приводу політики Туреччини в Чорному морі на сторінках турецької преси ділиться дипломат, колишній посол Туреччини при НАТО Мехмет Фатіх Джейлан. ЦТС наводить дещо скорочений текст публікації.
Чорноморська геополітика донедавна
Безпека Чорного моря і Турецьких проток зберігає своє місце серед головних питань світового порядку денного з початку XVIII століття і до сьогодні.
Корінь цього лежить в експансії царської Росії проти Османської імперії, ідеалі відкриття теплих морів і меті великих європейських держав того часу тримати Чорне море, і особливо протоки, під своїм контролем.
На нашій історичній пам’яті після Другої світової війни Сталін піднімав "питання про протоки" на Ялтинській і Потсдамській конференціях, вимагаючи, щоб суверенітет у турецьких протоках був розділений між Туреччиною та Радянською Росією.
Значення Конвенції Монтре
Конвенція Монтре, підписана в 1936 році, зафіксувала суверенітет Туреччини над протоками та гарантувала безпеку Чорного моря.
В епоху холодної війни Туреччина, як єдина країна-член НАТО в регіоні, ретельно виконувала режим Монтре та запобігала ескалації між країнами-союзниками та Радянським Союзом у Чорному морі.
Період після холодної війни був часом, коли розуміння співпраці вийшло на перший план у відносинах між Заходом, НАТО і Росією, включно з Чорноморським регіоном.
Прагнення Туреччини до співпраці
Користуючись можливостями, наданими цим періодом, коли почалася нормалізація відносин, Туреччина прагнула створити основу для діалогу та співпраці шляхом розширення економіко-торговельних відносин у регіоні.
Першим плодом цього пошуку стала Організація чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), яка була створена під керівництвом Туреччини в 1992 році.
Туреччину це не задовільняло, і з кінця 1990-х років вона зробила ряд кроків для покращення морської безпеки в Чорному морі на основі принципу "регіонального лідерства та власності" та співпраці.
У цьому контексті з початком 2000-х років були реалізовані такі ініціативи, як Чорноморська цільова група морського співробітництва (BLACKSEAFOR), до складу якої входять усі прибережні країни, та Операція Чорноморської гармонії проти тероризму на морі.
Ці ініціативи, розпочаті під проводом Туреччини, відповідали настрою західного світу, який ставив на перше місце співпрацю з Росією. Наприклад, у США адміністрація Обами запровадила політику чистої сторінки (перезавантаження), засновану на діалозі у відносинах з Росією, незважаючи на російсько-грузинську війну 2008 року.
Хоча США почали впроваджувати політику "перезавантаження" щодо Росії, а НАТО оголосило Росію стратегічно важливим партнером на Лісабонському саміті 2010 року, російсько-грузинська війна, що спалахнула в 2008 році, призвела до наслідків, які порушили співпрацю між прибережними країнами.
Ця війна ознаменувала початок кризи довіри в регіоні та поворотний момент у переході Росії до ревізіоністської лінії.
Зміна поведінки Росії
Березень 2014 року, коли відбулася окупація та анексія Криму, запустив процес, який поступово порушив крихкі баланси та безпеку в регіоні.
Подальший розвиток подій і вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року глибоко сколихнули не лише регіональну, але й глобальну архітектуру безпеки.
Ця ситуація вивела на сцену темне та нестабільне майбутнє, яке загрожує безпеці Чорного моря. У регіоні знову запанував запах пороху.
Напруга у Чорному морі зростає
Повторна ескалація з боку Росії в Україні стала шокуючою поворотною точкою, наслідки якої поглиблюються з кожним днем.
Паралельно із загостренням конфлікту на українській арені виникла нова геополітична/стратегічна структура, яка негативно впливає на євроатлантичну безпеку з одного боку, та на баланс в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні – мова про суперництво США та Китаю. Ця глобальна суперечка, безумовно, впливає і на регіон Чорного моря.
Заходи Туреччини в Чорному морі
Відповідно до угоди, досягнутої в травні 2010 року, Росія була оголошена партнером Туреччини найвищого рівня. За результатами переговорів з Україною у 2011 році, ця країна стала стратегічним партнером Туреччини. На даному етапі між цими двома важливими партнерами відбувається війна, і рівновага в регіоні похитнулася.
З 2014 року Туреччина бере участь у заходах стримування, які вживаються в рамках НАТО.
НАТО виділила парк літаків для контролю повітряного простору, а також літак раннього попередження та управління, щоб запобігти можливим порушенням російськими літаками повітряного простору Румунії, Болгарії та Польщі. Була відкрита передову оперативну базу НАТО в Коньї для використання літаків раннього повітряного попередження та управління.
Крім того, за поточних умов вона почала підтримувати присутність надводних/підводних елементів у Чорному морі як запобіжний захід проти подальшого погіршення безпеки з боку Росії. Літаки посилили патрулювання з метою розвідки та ідентифікації.
Найважливішим кроком, зробленим Туреччиною після початку війни, було рішення закрити протоки для всіх військових кораблів, застосовуючи відповідні положення Конвенції Монтре.
Після цього рішення станом на кінець 2021 року військовий корабель жодної країни не зміг увійти в Чорне море.
Продовольча та енергетична безпека під загрозою
Вторгнення Росії в Україну також викликало глобальну кризу в контексті енергетичної та продовольчої безпеки. Свою частку в цьому отримала і Туреччина. Підвищення цін на енергоносії та продовольство разом з інфляцією стали дуже серйозною проблемою, з якою стикаються наші громадяни у повсякденному житті.
Зернова угода, яка набула чинності під егідою ООН у липні 2022 року з ініціативи Туреччини з метою пом’якшення продовольчої кризи, яка вразила світ, особливо слаборозвинені країни, принесла трохи миру в наші серця.
Зерновий коридор, хоч і у вузькому масштабі, допоміг створити позитивну атмосферу з точки зору безпеки в Західному Чорноморському регіоні, оскільки забезпечував певну співпрацю між Росією та Україною.
З іншого боку, Росія розірвала цю угоду через рік, 17 липня, на тій підставі, що її положення щодо її зерна та добрив не були виконані.
Зустріч президента Ердогана і Путіна 4 вересня в Сочі щодо продовження угоди результатів не дала.
Було б оптимістично очікувати, що зернова угода набуде чинності в її первісному вигляді в осяжному майбутньому.
Альтернативи зерновій угоді
Оскільки Зернова угода зайшла в глухий кут, на перший план вийшли дві основні альтернативи:
Перший – це відкриття "гуманітарного коридору", який дозволив би транспортувати українське зерно через лінію Румунія-Болгарія-Туреччина та річковим транспортом.
Другий варіант – доставка зерна до Європи авто/річковим/залізничним транспортом.
Відразу після завершення дії зернової угоди Росія оголосила, що всі морські судна, які перевозять українське зерно, будуть під прицілом, і в цьому контексті російські військові взяли на абордаж турецький суховантаж.
Росія здійснила атаки безпілотників на українські порти на Дунаї, щоб перешкодити відвантаженню українського зерна.
Напруга в регіоні зросла ще більше після того, коли частини російського безпілотника, який атакував український порт, впали на територію Румунії.
Після цього інциденту США вирішили відправити до Румунії додаткові літаки F16, а НАТО виступило із заявою про солідарність з Румунією.
Дві нові ситуації, на які Туреччині варто звернути увагу
Енергетична та продовольча кризи створили дві нові ситуації для Туреччини, які необхідно вивчити, оскільки вони також матимуть наслідки для безпеки Чорного моря:
1- Прокладання нафтопроводу між Болгарією та Грецією – проект, який був відкладений у минулому, але до якого повернулися через енергетичну кризу.
2- Угода про сполучення між Грецією та Болгарією для реалізації проекту "Море до моря" (Sea2Sea), який, як стверджується, є альтернативою турецьким протокам і з’єднає Чорне море з Егейським і Середземним.
Майбутнє Чорного моря
Російсько-українська війна, швидше за все, триватиме в осяжному майбутньому. Росія перетворила Азовське море на внутрішнє, розширила свою берегову лінію в Чорному морі на 25% і побудувала великі військові укріплення в Криму після окупації. У свою чергу, Україна в своїх атаках проти Росії завдала ударів по російському Чорноморському флоту за допомогою повітряних і морських засобів.
У світлі орієнтованого на майбутнє підходу до безпеки Чорного моря можна зробити кілька висновків:
– У коротко-середньостроковій перспективі слід очікувати продовження фінансової та військової підтримки західними країнами України, яка веде війну за своє існування.
Атаки України на Росію для зменшення агресивного потенціалу останньої, природно, стосуватимуться Чорного моря, що ще більше погіршить морську безпеку.
Хоча Туреччина намагається підтримувати діалог з обома ворогуючими сторонами, вона не може ігнорувати нову реальність у Чорному морі. У цьому випадку Туреччина повинна продовжувати свої кроки щодо зміцнення національної безпеки в контексті безпеки Чорного моря.
– Слід також визнати той факт, що війна в Україні перетворилася на війну на виснаження і може не призвести до абсолютної перемоги жодної зі сторін.
Іншим фактом, який слід взяти до уваги, є нещодавнє посилення дискурсу та аналізу, в тому числі в західному світі, про те, що необхідно розробити мирний план для припинення російсько-української війни.
У національних інтересах Туреччини, щоб війна закінчилася за умов, які забезпечать існування України як окремої та незалежної національної держави.
У цьому контексті Туреччина повинна брати участь і підтримувати мирні ініціативи в регіональному та глобальному масштабі, не порушуючи діалогу з Росією, щоб знайти основу для миру.
З огляду на безплідні контакти, які Туреччина ініціювала між сторонами в Туреччині в недавньому минулому, слід розуміти, що Туреччина не може створити умови для миру самостійно.
Тому вона повинна прагнути робити внесок відповідно до власних сил, беручи участь у мироорієнтованих ініціативах, які здійснюються в різних форматах.
Читайте також Балансування завжди було в зовнішній політиці Туреччини, - Євгенія Габер про роль Анкари в Чорноморському регіоні
– У нинішніх умовах розуміння "регіональної власності" в Чорному морі серйозно постраждало.
Ідея про те, що Туреччина, яка відіграла провідну роль у виникненні цього розуміння в минулому, діє так, ніби умови не змінилися і може рухатися вперед шляхом, заснованим на цьому, приречена залишитися марною мрією.
Баланси в регіоні змінилися, тому потрібно виробляти нове майбутнє, яке не призведе до ескалації.
У цьому контексті НАТО має продовжити активізацію дипломатичного напряму, який віддаватиме пріоритет тристоронній співпраці з Румунією та Болгарією, оскільки вони є членами Альянсу. У сфері оборони особливо важливими є постачання та модернізації підводних/надводних морських апаратів, включаючи безпілотні літальні апарати.
– За будь-яких обставин і за будь-яких сценаріїв Туреччина повинна вживати запобіжних заходів проти кроків, спрямованих на те, щоб зробити режим Монтре гнучким або намагатися його змінити, і зберігати свою тверду та принципову позицію щодо захисту порядку Монтре, як це було досі.
Слід і надалі підкреслювати, що Конвенція Монтре є невід’ємною та незмінною частиною міжнародного права по відношенню до будь-якої країни (країн), яка висловлює точку зору чи припущення протилежного.
– У Чорному морі Туреччина повинна продовжувати діалог з Росією як із сусідом, але і не ігнорувати зобов’язання як члена НАТО. Між двома ворогуючими сусідами вона має діяти так, щоб узгоджувати інтереси національної безпеки з країнами регіону та НАТО, членом яких вона є, і звертаючи увагу (підтримуючи) Україну, яка, природно, бореться за існування.
Без Туреччини?
– Ревізіоністська та агресивна позиція Росії продовжує тиснути на регіон і за його межами.
Цілком ймовірно, що країни регіону, які відчувають загрозу і постраждали від війни, прагнутимуть реалізовувати між собою амбітні проекти, які виключатимуть участь Туреччини.
Наприклад, Болгарія та Греція, дві сусідні з нами країни, вирішили реалізувати два важливі згадані вище проекти. Участь у цих та подібних проектах слід розглядати як довгострокові інтереси Туреччини, і відповідно до цього діяти.
– Завдяки цим регіональним проектам інтеграція лінії Чорне море – Егейське море – Середземне море може набрати обертів у середньостроковій перспективі.
Насправді було б більш правильним підходом оцінювати ці три регіони з точки зору політичної, економічної та безпекової зон як географічну цілісність, а не розглядати їх окремо. Зберігаючи режим Монтре, для Туреччини вкрай важливо розвивати формати співпраці, використовуючи переваги, які надає її географія в широкому регіоні, де вона має законні права та інтереси.
Слід враховувати також роль Китаю. Важливо уважно стежити за проектом економічного коридору Індія-Близький Схід-Європа, який з’єднає Індію з Близьким Сходом і західний світ з транспортно-інфраструктурних та енергетичних мереж, про що говорили на полях саміту G20, що відбувся в Нью-Делі цього місяця.
Неминуче питання про те, чому Туреччина була виключена зі сфери цього проекту…
– Нарешті, той факт, що Росія буда ослаблена після війни в Україні, при цьому володіючи ядерною зброєю, також слід розглядати з точки зору післявоєнної безпеки регіону Чорного моря.
Доцільно підготуватися до майбутнього, враховуючи можливу ситуацію, за якої Росія, яка зберігає свою цілісність, але ослаблена, дозволить з’явитися новим можливостям для Туреччини у регіоні, включаючи широкий басейн Чорного моря.
Стаття була вперше опублікована на порталі FIKIRTURU
