Про обсяг зібраного врожаю зернових в Україні говорять частіше, ніж про його зберігання. В той час, як приблизно половину зібраних в країні зернових зберігати просто ніде. Коли в Індії пропорція зерносховищ до урожаю у 2017/18 році склала 81,12% (у країні було зібрано 98,61 млн т пшениці при місткості зерносховищ на 80 млн. т). Влада Індії зреагувала миттєво і запланувала комплекс робіт із розширення капітальних зерносховищ.

В Україні проблема ємностей для зберігання зернових з кожним роком тільки наростає разом із збільшенням обсягів врожаю. Порівняємо: в Україні, як свідчать дані Української зернової асоціації, на кінець 2018 року налічувалося 1100 зерносховищ, які здатні у сезон прийняти  40 млн тон зернових вантажів - це 53,3% від обсягу врожаю!

У деяких регіонах ситуація навіть гірша.  Наприклад, елеватори в Донецькій області покривають лише 24,3% від потреби, у Закарпатській - 25,9%,  в Івано-Франківській - 27,2%, у Львівській - 30,1%. Найкраще забезпечені зерносховищами Одеська область - 69,3%, Житомирська - 65,2%,  Миколаївська - 63,9%, Полтавська - 60,6%, Херсонська - 57,9%.

У розвинених країнах, які спеціалізуються на вирощуванні зернових, коефіцієнт урожай/сховища становить 1,1-1,2. Це свідчить про те, що сьогодні в Україні дефіцит капітальних зерносховищ становить близько 45 млн тон.  Разом із олійними культурами - усі 60 млн тон. За умови приросту урожаю на 1,5 млн тон на рік, Україні знадобиться від 30 до 40 років, щоб мати достатній, з точки зору найкращого міжнародного досвіду, обсяг потужностей складування зернових та олійних культур.

В Україні дефіцит капітальних зерносховищ становить близько 45 млн тон.  Разом із олійними культурами - усі 60 млн тон.

Потужності портів, які є основною брамою експорту зернових, теж відстають. Загалом портові термінали, які перевалюють зерно на експорт, за даними УЗА, здатні одночасно зберігати до 5 млн тон. Саме стільки зернових у найкращі місяці перевозиться "Укрзалізницею" та автотранспортом разом. Виходить, що в порту вантаж, який прибуває у пікові місяці, має одразу бути засипаний у сховища на терміналі і така сама кількість вивантажена на кораблі. Це ідеальна модель, яка зазвичай не функціонує, як усе ідеальне. Через неідеальну інфраструктуру портів, припортової зони вводяться конвенції та відбуваються простої вагонів на під’їздах до портів. Тобто основна проблема на сьогодні полягає у необхідності перевезення зернових з великими сезонними коливаннями. Різниця в обсягах помісячних перевезень може становити до 100%. Для прикладу, максимальна кількість перевезених залізницею зернових становила 3,7 млн тон на місяць, а мінімальна - 1,9 млн тон. Хоча існуюча кількість маршрутних зернових станцій, яких вже понад 160 у сукупності, з наявним парком зерновозів  майже 28 тисяч може забезпечити навантаження 5-5,2 млн тон на місяць. Це за умови обігу вагонів графіковими маршрутами, швидкість яких сягає близько 500 км на добу. При ритмічній роботі усіх ланок логістики залізничним транспортом, в ідеальній ситуації, можна перевезти 55-57 млн тон на рік, для порівняння у 2018 році перевезено 32 млн тон. Цілком реально збільшити обсяги перевезень зернових вантажів на 30%.

При ритмічній роботі усіх ланок логістики залізничним транспортом, в ідеальній ситуації, можна перевезти 55-57 млн тон на рік.

Крім того, за інформацією з відкритих джерел, близько 10% відсотків зерна щороку втрачається внаслідок невідповідного зберігання у сховищах низької якості (насипом, напольні сховища, тощо). Це близько 1,4 млрд дол. валютної виручки з експорту. Усі намагаються зекономити на складуванні та збереженні врожаю.

Висновки:

1. існує гостра необхідність збільшення кількості капітальних зерносховищ, передусім поблизу морських та річкових портів. Цей дефіцит є одним із ключових чинників, який стримує рівномірне перевезення зернових хоча б 11 місяців на рік; 

2. необхідно збільшити обсяги сховищ до рівня регіонального врожаю, в тому числі у портах; 

3. дефіцит зерносховищ настільки великий, що поточні темпи збільшення цих потужностей бізнесом є недостатніми. Тому необхідна цільова підтримка держави або міжнародних фінансових інституцій; 

4. також державна підтримка потрібна для компенсації аграріям витрат на зберігання у зерносховищах; 

5. розглянути на державному рівні можливість пріоритизації перевезень зернових на експорт, враховуючи стратегічну важливість для економіки держави вирощування та експорт зернових.