Авіаційний сектор, який десятиліттями був символом технологічної потужності держави, опинився на лінії вогню з моменту початку війни росії проти України. Умови роботи і розвитку галузі під час воєнного стану не мають аналогів у світі. Зруйновані заводи, пошкоджені аеропорти, паралізована цивільна авіація і небо, закрите для польотів - український авіаційний комплекс зазнав безпрецедентного удару, проте продовжує працювати і розвиватися.

Водночас значення галузі є стратегічним як для економічної, технологічної, соціальної спроможності країни, так і для найголовнішого сьогодні - обороноздатності нашої держави. Авіаційна галузь є невід'ємною частиною військово-промислового комплексу України. Наявні в Україні літаки військової та цивільної авіації активно використовуються для відсічі збройної агресії росії. Мобілізаційний ресурс пілотів та авіаційних інженерів, який був сформований цивільними авіаційними підприємствами, сьогодні виконує бойові завдання в складі ЗСУ та інших військових формувань. Навіть у  буревії війни галузь не лише бореться за виживання, але й шукає шляхи для трансформації та майбутнього розвитку.

Галузь між виживанням і трансформацією

Українська авіація, одна з найбільш інтелектуально-, трудо- та фінансовоємних економічних галузей, переживає найбільші виклики за всю історію свого існування. Масштаби втрат з початку повномасштабного вторгнення вражають: зруйновано понад 50% критичної інфраструктури, включаючи ключові виробничі потужності у Харкові та Запоріжжі. Закрите небо вимагає складних переговорів з європейськими регуляторами, лізингодавцями та страховими компаніями, які розглядають Україну як зону підвищеного ризику.

Втрата доступу до технічної інфраструктури в Україні призвела до необхідності переформатування діяльності компаній із переміщенням операцій за кордон, що значно ускладнило їхню роботу. Змушена релокація технічних спеціалістів, переміщення навчальних центрів та тренажерних комплексів до Польщі, Литви та Румунії суттєво збільшило операційні витрати та призвело до критичного дефіциту кваліфікованих кадрів. 

Парадоксально, але санкційні обмеження проти росії створили додаткову перешкоду для української авіації. Постанова КМУ №426 від 09.04.2022 року та лист-роз'яснення НБУ від 05.04.2022 №25-0005/25858 фактично унеможливили обслуговування радянської техніки, яка становить 90% українського авіапарку.

Без зваженого державного рішення щодо тимчасового ввезення запчастин радянського походження, вироблених за межами росії, Україна ризикує втратити можливість експлуатації як військової, так і цивільної авіації.

Припинення податкових та митних преференцій з 2025 року завдало додаткового удару галузі, критично підірвавши конкурентоспроможність українських операторів на світовому ринку та позбавивши підприємства оборотного капіталу для розвитку.

Проте навіть у воєнний час авіаційний сектор залишається вагомим економічним гравцем - він забезпечує мільярдні валютні надходження за міжнародними контрактами, підтримує екосистему високотехнологічних виробництв і створює унікальну додану вартість. Попри війну, українські інженери та конструктори не припиняють інноваційної діяльності. Галузь розвивається за декількома напрямами: від традиційної авіації до перспективних безпілотних систем і ракетних технологій. До початку скасування галузевих пільг у 2025 році авіабудівникам вдалося досягти помітних успіхів - розробка транспортного літака АН-178, створення нових безпілотних комплексів, удосконалення авіаційних двигунів.

Кожен літак або вертоліт - це не просто транспортний засіб, а складний технологічний комплекс, що об'єднує сотні підприємств: від розробників авіоніки (бортового електронного обладнання) до виробників спеціальних матеріалів. Збереження ресурсів та потужностей є стратегічним для економічної, соціальної та технологічної сфер.

Радянська спадщина: тягар чи стратегічна перевага?

Україна - єдина держава, яка створила унікальну систему супроводу радянських повітряних суден без участі розробника. Попри тиск з боку ЄС після ратифікації Угоди про спільний авіаційний простір, вітчизняні компанії власним коштом розробили й погодили з Державіаслужбою експлуатаційну документацію для радянської техніки.

В Україні функціонує потужний авіапарк, що налічує понад 500 одиниць авіаційної техніки, які продовжують виконувати стратегічно важливі завдання. Державна авіація використовує понад 300 одиниць техніки, тоді як цивільний сектор оперує приблизно 200 повітряними суднами. Важливо, що в Україні історично сформовано повний цикл їх технічного обслуговування - фактор, який сьогодні перетворюється на стратегічну перевагу.

У цій складній ситуації прихована унікальна можливість. З огляду на те, що 90% наявної у світі авіатехніки радянського походження потребує обслуговування, Україна має шанс стати міжнародним центром компетенцій у цій ніші. Кожен інвестований долар у такому сценарії приносить десятикратну віддачу, а більшість доданої вартості створюється в Україні.

Людський потенціал галузі представлений понад 10 000 працівників, офіційно задіяних в експлуатації, технічному обслуговані та модернізації авіаційної техніки радянської та української розробки. Крім того, сотні суміжних компаній з десятками тисяч працівників забезпечують поставку палива, виробництво комплектуючих, розробку програмного забезпечення та інші послуги для авіаційного сектору.

Економічна ефективність експлуатації повітряних суден демонструє високу рентабельність. Середній термін експлуатації після капремонту становить 4-8 років, при цьому технічне обслуговування майже повністю забезпечується вітчизняними комплектуючими. Більше 50% вартості капремонту – це роботи, які виконуються українськими підприємствами. Особливо важливо, що близько 40% валютної виручки повертається в українську економіку у вигляді зарплат, податків та оплати товарів і послуг українським підприємствам.

Стратегія збалансованого розвитку

Стратегічним пріоритетом залишається модернізація галузі та перехід на західні стандарти. Але реалістично оцінюючи ресурси, слід визнати, що такий перехід вимагає 10-15 років та мільярдних інвестицій. Оптимальним шляхом є збалансований підхід: збереження ефективної експлуатації наявної техніки з поступовою інтеграцією в західні виробничі ланцюги.

Для реалізації стратегії розвитку критично важливо відновити галузеві пільги, запровадити інноваційні механізми стимулювання та розробити інструменти державної підтримки експорту. Необхідно сформувати довгострокову стратегію з чітким державним замовленням і належним бюджетним фінансуванням, включаючи компенсацію відсоткових ставок за кредитами та державне інвестування в розмірі не менше 15% від вартості реалізованої продукції.

Ключовим кроком має стати офіційний дозвіл на ввезення з інших країн (крім РФ) комплектуючих радянської або російської розробки, виготовлених до початку повномасштабної війни.

Для захисту України від агресії з боку рф необхідно проводити роботу не тільки з отримання від дружніх країн озброєння та військової техніки, розробки колишнього СРСР, наприклад, вертольоти Мі-17 зі США, а й виконувати заходи з обслуговування, забезпечення експлуатації та ремонту цієї військової техніки, яка частково вже надійшла до України.

Повітряний простір як символ свободи

Україна має унікальний шанс не просто відновити, а й переосмислити своє місце у світовій авіації. Війна, попри всі руйнування, відкрила вікно можливостей для інтеграції у глобальні авіаційні альянси на нових умовах. Замість відкидання радянської спадщини, ми можемо перетворити її на конкурентну перевагу, створивши міст між технологічними епохами.

Авіація - це не просто літаки та вертольоти. Це стратегічний показник технологічної зрілості держави, її спроможності мислити системно і на десятиліття вперед. Втративши авіацію, ми ризикуємо опинитися на узбіччі четвертої промислової революції. Зберігши і модернізувавши її, отримаємо не лише робочі місця й експортні надходження, а й інструмент повернення України до кола технологічних лідерів.

Саме повітряний простір, який зараз закритий для нас через війну, має стати символом нашої свободи та здатності долати будь-які висоти.