Ризики блокування морських шляхів, мінна небезпека, воєнні загрози цивільним суднам, атаки на порти й об’єкти транспортної інфраструктури… Повномасштабна війна кардинально змінила умови функціонування морського та внутрішнього водного транспорту в Україні. 

Протягом останніх років держава намагалася відповідати на виклики точковими рішеннями — змінами підзаконних актів, окремими правками до законів, тимчасовими адміністративними механізмами. Частина з них давала короткостроковий ефект, але не змінювала систему в цілому. Причина очевидна: проблеми судноплавства мають структурний характер. Неможливо посилити безпеку без перегляду розподілу повноважень, забезпечити міжнародне визнання українських документів — без повної синхронізації з конвенціями ІМО та правом ЄС, побудувати ефективну систему контролю — спираючись на застарілі норми.

Саме тому постало питання повного перегляду підходу до регулювання торговельного мореплавства та судноплавства на внутрішніх водних шляхах.

Законопроєкт №14344 пропонує глибинну реформу всієї системи — за єдиною логікою безпеки, відповідальності та людиноцентричності. Він має чіткий європейський вимір: гармонізація з конвенціями Міжнародної морської організації, Конвенцією ООН з морського права та практиками ЄС відкриває шлях до взаємного визнання процедур і документів, інтеграції в європейські системи моніторингу та підвищення довіри міжнародних перевізників і страхових ринків до українського прапора.

Управління: чіткі ролі і відповідальність

Наразі система управління судноплавства дуже фрагментована: повноваження між органами розмиті, а державні наглядові й адміністративні функції часто поєднуються з господарською діяльністю. Це створює конфлікти інтересів і ускладнює розуміння того, хто саме відповідає за безпеку на морі та внутрішніх водних шляхах.

Законопроєкт чітко розмежовує ці ролі. 

  • Мінрозвитку закріплюється як координатор державної політики у сфері судноплавства, 

  • Адміністрація судноплавства отримує чітко окреслені наглядові та адміністративні повноваження, 

  • функції Адміністрації морських портів України приводяться у відповідність до статусу господарюючого суб’єкта без державних повноважень. 

Водночас посилюється спроможність адміністрацій морських портів.

Також чітко визначаються повноваження капітана морського порту. Сьогодні капітан морського порту поєднує державний нагляд, контроль, адміністративні та реєстраційні функції. Це призводить до розпорошення відповідальності, а в критичний момент незрозуміло, хто саме відповідає за ухвалення рішень.

Законопроєкт №14344 визначає, що капітан порту не здійснює господарської діяльності, не впливає на управління інфраструктурою чи днопоглиблення. Його завдання — безпека руху суден і реагування на аварійні ситуації. Саме таке розмежування і є запобіжником від конфлікту інтересів.

Безпека мореплавства

Окремою проблемою залишається фрагментована й неузгоджена система безпеки мореплавства. Регулювання фактично зосереджується в межах портів, тоді як територіальне море, внутрішні морські води та інші зони не охоплені єдиним підходом. Це ускладнює реагування на аварійні події, пошук і рятування, а також протидію загрозам у відкритому морі.

Законопроєкт формує цілісну систему управління безпекою — у морських портах, територіальному морі, внутрішніх морських водах та виключній морській економічній зоні, а також на внутрішніх водних шляхах. Вперше на законодавчому рівні вибудовується єдина модель управління рухом суден, реагування на надзвичайні ситуації, аварійно-рятувальної готовності та пошуку і рятування людей на морі — з урахуванням умов воєнного часу.

У поєднанні з досвідом роботи українського морського коридору ці зміни формують сучасну, стійку й адаптивну модель безпеки мореплавства.

Особливу вагу в контексті безпеки мають лоцманське та буксирне проведення. Щодо пропонованих змін є міф, що, начебто, вони призведуть до «монополізації» портових процесів. Насправді, документ принципово розмежовує безпеку та бізнес: безпека судноплавства визначається як публічний обов’язок держави, тоді як господарська діяльність портових операторів залишається у ринковій площині.

Буксирне проведення визначається як елемент системи безпеки, а не просто сервіс за запитом. Це відповідає європейській практиці: буксири залучаються для запобігання аваріям у складних навігаційних умовах. Вимоги до буксирних операторів — професійний екіпаж, технічна спроможність, безперервність послуг — є стандартами безпеки, а не обмеженням конкуренції. Тарифи на буксирні послуги залишаються ринковими.

Аналогічна логіка застосовується і до лоцманського проведення. Лоцманство за своєю природою є інструментом запобігання аваріям, тому в європейській практиці доступ до нього регулюється з міркувань безпеки, а не комерційної доцільності.

Менше бюрократії, прозорий ринок та цифровізація

Також законопроєкт спрямований на дерегуляцію та цифровізацію сфери судноплавства. Скорочуються адміністративні процедури, усуваються дублювання, ліцензійні механізми приводяться у відповідність до стандартів ЄС. Запроваджуються електронні реєстри та морське «єдине вікно» в портах — як основа прозорого, передбачуваного і конкурентного ринку.

Визначається вичерпний перелік видів діяльності у судноплавстві, які здійснюються виключно за участю держави. Усе інше є або має бути ринковим.

Для бізнесу це означає менше бюрократії, швидші процедури, прозорі та передбачувані умови та рівну конкуренцію з європейськими перевізниками. Для держави — кращий контроль, вищу якість даних і інтеграцію до європейських інформаційних систем у сфері морської безпеки.

Наприклад, скасовуються окремі види ліцензування. Наразі система ліцензування значною мірою дублює вимоги, які вже встановлені галузевими законами, Кодексом торговельного мореплавства та міжнародними конвенціями. Ввона створює додаткову бюрократію, затримки та нерівну конкуренцію, адже поширюється переважно на українські судна, тоді як іноземні перевізники працюють за іншими правилами.

Законопроєкт №14344 пропонує прибрати зайве ліцензування там, де безпека вже забезпечується міжнародними стандартами, державним наглядом і контролем суден, екіпажів та операторів. При цьому зберігаються обґрунтовані винятки, зокрема ліцензування перевезення небезпечних відходів.

Чому цей законопроєкт важливий вже зараз

Законопроєкт №14344 створює стабільне й передбачуване регуляторне середовище з чітко визначеною роллю держави та прозорими вимогами для всіх учасників ринку.

Для бізнесу це означає зменшення адміністративного тиску та перехід до європейських практик регулювання, для моряків — міжнародно визнану систему підготовки і захисту прав, для держави — реальні інструменти контролю та реагування, необхідні в умовах війни й післявоєнного відновлення.

В умовах, коли судноплавство є одним з ключових каналів експорту та фактором економічної стійкості, відсутність сучасної правової основи стає окремим ризиком.

Україна історично була і має залишатися морською державою — не лише географічно, а й інституційно. Бути «державою моря» означає мати спроможність управляти морським простором, гарантувати безпеку судноплавства, захищати людей, довкілля та економічні інтереси.

Війна показала, що море — це елемент національної стійкості. Без безпечного й контрольованого судноплавства немає стабільного експорту, довіри партнерів і повноцінного відновлення.

Реформа системи судноплавства створює правову основу для цього переходу, повертає державі чітку відповідальність у сфері безпеки та інтегрує Україну в європейський морський простір.