У 1883 році залізничні компанії Сполучених Штатів і Канади перевели стрілки годинників в обох країнах, що згодом призвело до появи новаторської концепції часових поясів у всьому світі.
Журналістка Лінн Браун розбиралася в історії питання. ЦТС передруковує в перекладі матеріал, що був опублікований ВВС.
Протягом тисячоліть люди по всьому світі визначали час за положенням сонця. Коли у Середньовіччі на зміну сонячним годинникам прийшли механічні, встановлювали їх все одно відповідно до положення сонця, тож, кожне місто жило за дещо іншим часом. У Північній Америці до XIX століття було щонайменше 144 різні часові пояси.
Але ця рудиментарна форма відліку часу не викликала особливих проблем, бо й подорожі до появи залізниці, як правило, обмежувалися тим, як далеко кінь чи верблюд могли перевезти людину. А незначні відхилення у часі не мали вирішального значення.
Усередині ж 1800-х років поїзди ставали дедалі популярнішими, зокрема, у США та Канаді з їхніми обширними територіями. Залізниці почали перевозити все більше пасажирів і вантажів по всьому континенту. Тож, потреба у створенні більш скоординованої системи обліку часу стала не лише питанням ефективності, але й безпеки.
"Існування різних місцевих часових поясів створювало великі проблеми для залізниці. У кращому випадку, люди могли запізнитися на свій потяг; у гіршому - потяги з більшою ймовірністю могли зіткнутися, якщо вони їхали однією колією", - пояснює Джон Голдман, головний куратор Залізничного музею (B&O Railroad Museum) у Балтиморі, штат Меріленд.
З такими самими труднощами зіштовхнулися і у Великій Британії, де залізниця з’явилася в 1825 році. З її розвитком стало очевидно, що станції не можуть продовжувати перераховувати десятки розкладів прибуття і відправлення для кожного поїзда відповідно до місцевих часових поясів. Тож, до 1847 року всі британські залізничні компанії прийняли єдиний стандартний час - "Залізничний час" - для своїх мереж. А у 1880 році новий метод обліку часу, тепер відомий як середній час за Гринвічом, було прийнято по всій країні, що зробило Британію першою країною, яка стандартизувала час.
Час за Гринвічом - це фактично середній час, коли Сонце перетинає нульовий меридіан у Королівській обсерваторії у Гринвічі. І нині у обсерваторії в Лондоні можна перетнути уявну лінію нульового меридіану, де зустрічаються східна і західна півкулі.
Стандартизація часу по всій Британії підвищила ефективність, зменшила кількість залізничних аварій і допомогла пасажирам здійснювати пересадки.
На відміну від Великої Британії, яка стандартизувала час в межах однієї країни, США та Канаді потрібно було знайти спосіб стандартизувати час на всьому континенті.
У 1879 році канадський залізничний інженер сер Сендфорд Флемінг, запізнившись на потяг, запропонував революційну ідею: створення часових поясів. І 18 листопада 1883 року залізнична галузь США та Канади прийняла цю ідею. Але через величезні розміри Північноамериканського континенту було вирішено створити чотири основні часові пояси: Східний, Центральний, Гірський і Тихоокеанський. Кожен з них залишається відносно незмінним донині. З новою уніфікованою системою часових поясів ймовірність залізничних аварій стала набагато меншою.
А за рік той самий Флемінг допоміг організувати Міжнародну конференцію з визначення головного меридіану у Вашингтоні, де Гринвіцький меридіан був обраний загальним нулем довготи і стандартом відліку часу в усьому світі.
Міста та містечка Північної Америки, розуміючи можливості, які дає залізниця, швидко перейшли на нові часові пояси свого континенту. І зробили це навіть швидше, ніж федеральний уряд США, який повністю перейшов на нові часові пояси у 1918 році.
Перехід на нові часові пояси - це лише одна з багатьох культурних трансформацій, спричинених появою залізничного транспорту. Оскільки залізниці допомагали пересуванню людей та поширенню ідей по всьому світу, зростала також потреба у спілкуванні на величезних відстанях. Не випадково найперше повідомлення телеграфом було відправлено з Капітолію (США) на залізничну станцію Маунт-Клер у Балтиморі, де зараз знаходиться музей залізниці.
Читайте також Краще обійти: Чому літаки не літають напряму
